Безплатний сир науки

Останнім часом знову мусується питання про необхідність надання безплатної освіти для всіх охочих. У такому кроці представники деяких політичних сил вбачають одну з необхідних умов для демократизації українського суспільства. А якщо врахувати, що посаду міністра освіти пророкують представнику соціалістичної партії, то зі сфери дискусії ця тема може перейти в політичну площину. Наскільки це реально та головне — виправдано? «День» запропонував керівникам вищих навчальних закладів прокоментувати можливість зняття платних послуг в освіті та розповісти про можливі наслідки такого кроку.

Проректор із навчальної роботи Національного технічного університету «КПІ» Геннадій Варламов повідомив, що на контрактній основі в університеті навчаються 10% студентів від загальної кількості. Кошти, отримані від контрактників, невеликі й витрачаються здебільшого на ремонт гуртожитків і 23-х корпусів вищого навчального закладу. Державні гроші на ці роботи не виділяють. Із цих же коштів, розповідає Геннадій Борисович, видають і доплату викладачам, що стимулює не шукати додаткових заробітків на стороні, а більше уваги приділяти якості роботи на місцях. «80 відсотків наукового потенціалу країни зосереджено у вищих навчальних закладах, а суми на фінансування наукових розробок вузівських викладачів виділяються менші, ніж для Академії наук. А там вчених нараховується вп'ятеро менше, ніж у вищих навчальних закладах. У КПІ працюють близько двох тисяч викладачів, із яких звання професора мають 200 осіб. Iз 1 січня поточного року зарплата професора підвищилася більше ніж удвічі, що становить близько 1700 грн. Заняття наукою, вивчення наук — справа складна і далеко не кожному випускнику школи вона під силу. Здобувати вищу освіту сьогодні стало модним. При роботі з контрактниками (тими студентами, які не витримали конкурсу на бюджетні місця, але дали позитивні результати на вступних іспитах) ми стикаємося з тим, що їм важко дається навчання, на них викладачам доводиться затрачувати більше сил і часу. А в результаті — лише 20% тих, хто вчився на платній основі в нашому вищому навчальному закладі, доходять до кінця й отримують дипломи. Як же нам тоді вчити всіх охочих? За такої постановки питання постраждає талановита молодь. До речі, за результатами щойно завершеної сесії довелося відрахувати з університету за неуспішність 560 студентів, із яких 179 — контрактники».

Віце-президент університету «Києво-Могилянська академія» Михайло Брик звертає увагу на той факт, що здобуття вищої освіти — це не соціальна норма і її надання не входить у параметри прав людини. «Сьогодні скрізь потрібні якісні фахівці, епоха дипломних «кірок» закінчилася. То як надавати вищу освіту тим, хто не здатен нею оволодіти? А з іншого боку, чи доцільно забороняти отримувати освітні послуги за плату, якщо на це молода людина або її батьки мають кошти? Заборона офіційної плати за освіту призведе до посилення хабарництва у вступній кампанії. Якщо вже хтось хоче здобувати освіту за гроші, то краще нехай це робить легально й не займає безплатне місце більш здібного конкурента. Я за те, щоб держава надавала достатні субсидії та всіляко підтримувала талановиту молодь, проте й не забороняла охочим навчатися на платній основі». До речі, перший віце-президент Всеукраїнської асоціації роботодавців В'ячеслав Биковець вбачає негатив у прагненні ліквідувати платну освіту в напрямі зменшення робочих місць у той час, коли і серед приватних вищих навчальних закладів деякі вже здобули довіру та користуються заслуженим авторитетом.

Володимир Луговий, експерт із питань політики та управління у сфері освіти, ректор Академії державного управління при Президентові України, резонно зауважує, що немає в світі жодної держави, де б освіта була цілком безплатною, а точніше повністю здійснювалася за державні гроші. «Найвищий відсоток фінансування за рахунок держави, — каже він, — мають такі країни, як Швеція, Норвегія, Данія, Фінляндія. А всього в розвинених країнах у середньому близько 88% навчальних закладів державних і 12% — приватних. Приватна освіта досить поширена в Японії та Кореї, трохи менше в США та Канаді. Якщо порівняти державні кошти, які виділяють на освіту, то Україна вже сьогодні досягла світових показників. Уже минулого року на освіту витратили близько 5% ВВП. У Канаді та Сполучених Штатах ця цифра дорівнює 6-7%. Щороку в Україні зростає кількість бюджетних місць. Усі платні місця створюють не замість, а як доповнення до вже запланованих та оплачених державою. У радянський період стати студентами з випускників середніх шкіл мали можливість не більше 20%, сьогодні ця цифра значно виросла. У Франції вчитися у вищому навчальному закладі мають можливість усі охочі випускники середніх шкіл, проте в процесі самого навчання проводять конкурсний відбір, а ті, хто його не витримує, або перестає здобувати вищу освіту, або продовжує вчитися на платній основі. Думається, що сьогоднішній критичний настрій на переорієнтування на безплатну освіту викликаний великою кількістю приватних вузів, які дають неякісну освіту через недостатній державний та громадський контроль за їхнім відкриттям і функціонуванням. А роботу наших державних навчальних закладів, як і раніше, високо оцінюють у світі. Слід зауважити, що якщо говорити про безплатну освіту в розвинених країнах, то там, як правило, в це поняття входить виділення державою грошей на зарплату викладачам й обладнання аудиторій та лабораторій, комплектування бібліотек та проведення досліджень. Проте щоб, наприклад, мати можливість користуватися комп'ютерним залом, треба і за так званої безплатної освіти купувати абонемент, оплачувати проживання в гуртожитку, проїзд і харчування з власної кишені. А також за свій рахунок купувати підручники. А загалом надання платних послуг є хорошою інвестицією населення в освіту».