«Блискуча» відсутність
Жалобні заходи розпочалися панахидою по безвинно розстріляних, яку відслужили представники традиційних українських християнських церков. Після цього відкрився мітинг-реквієм, який вів голова київської організації товариства «Меморіал» Роман Круцик. На превеликий жаль, нікого з представників всеукраїнської влади, як і в попередні роки, не було, хоча запрошення нашим найвищим керівникам надсилалися (мера столиці Олександра Омельченка представляв його заступник Михайло Поживанов). Важко збагнути, що означає ця «блискуча» відсутність — чи демонстрацію зневаги до самого заходу чи небажання спілкуватись із критично налаштованою публікою (помітні були прапори партії «Собор» та УНА-УНСО)? Але ж згадаймо, Биківнянські могили визнав за потрібне відвідати під час візиту в Україну сам Папа Римський Іван Павло II!
Сотні чорних, вражаючих, наче крила смерті, хрестів... Безіменних. Сотні дерев із жовто-блакитними стрічками. І тільки деiнде — таблички з іменем, прізвищем жертви. На мітингу-реквіємі найбільше враження справив, безумовно, виступ предстоятеля Української греко-католицької церкви кардинала Любомира Гузара. «Ми прийшли сюди не тільки щоби вшанувати пам’ять загиблих, — відзначив владика. — Ми прийшли, аби начерпатися від людей, що тут лежать (зовсім не важливо, якої вони нації, вони всі — наші брати і сестри на Землі), духовної сили. Саме через оцю їхню духовну силу, силу людей, котрі загинули, але не скорились, Божа сила переходить до нас.»
Віце-мер Києва Михайло Поживанов твердо пообіцяв учасникам мітингу, що міська влада неодмінно вирішить питання щодо створення у Биківнянському лісі Національного меморіального комплексу (зараз всі аспекти проблеми погоджуються з Мінфіном; на жаль, питання вирішується неприпустимо повільними темпами). Емоційними і запальними були виступи народних депутатів України Леся Танюка та Олеся Шевченка. «Ця земля полита кров’ю 120—130 тисяч людей», — сказав Л.Танюк.
Дуже важливо, що поряд з меморіальним хрестом в пам’ять жертв тоталітаризму товариство «Меморіал» розгорнуло прекрасну, добре підготовлену експозицію «Забуттю не підлягає», яка докладно, на високому науковому рівні, висвітлювала етапи трагічної історії України і СРСР в цілому в ХХ столітті — від 1917 по 1991 рiк. Це особливо необхідно для молоді — знати витоки і першопричини тоталітарного терору; адже якщо ми забудемо про драми минулого, то й нас забудуть. Назавжди. Отож, передусім до молодих звернені слова, викарбувані на обеліску, нещодавно поставленому в Биківні: «Найдорожче у вас — воля. Ми платили за неї життям».
