Бравий Бенюк

У послужному списку Богдана Михайловича є багато яскравих ролей, але для свого ювілею він обрав виставу «Швейк», де грає головну роль бравого вояки. Можна сказати, що саме з «Швейка» почалася творча дружба актора з режисером Мирославом Гринишиним. Хоча коли у 1999 р. відбулася прем’єра вистави, то вона викликала цілу дискусію серед критиків і глядачів. Найбільше «стріл» полетіло у авторів дійства за те, що вони досить вільно обійшлися з першоджерелом — романом Ярослава Гашека. Втім, навіть ті, хто спочатку і не сприймав виставу, все ж відмічали, що Богдан Бенюк фантастичного грає Швейка, а його дует з Анатолієм Хостікоєвим (Лукаш та Шпік) — це справжній акторський майстер-клас. З цією виставою вони об’їздили багато країн та отримали чимало нагород престижних театральних фестивалів.

Нині на франківській сцені Бенюка можна побачити у таких резонансних постановках, як «Майстер і Маргарита», «Кохання в стилі бароко», «Отелло», «Езоп», «Пігмаліон», «Швейк». У цьому сезоні актор порадує прихильників новою роботою — у мюзиклі «Людина з Ламанчі» він зіграє роль Санчо Панса. Діяльна натура Богдана Михайловича весь час у творчому пошуку. Він активно знімається у кіно, грає в антрепризах театральної компанії «Бенюк — Хостікоєв», яку започаткував з другом і колегою Анатолієм Хостікоєвим та продюсером Мирославом Гринишиним. У афіші їх колективу такі аншлагові постановки, як «Синьйор з вищого світу», «Про мишей і людей» і «Біла ворона». У найближчих планах Бенюка та К 0 поставити «Запорожця за Дунаєм».

— Я щасливий, що в моїй долі траплялися режисери (В. Оглобін, С. Данченко, В. Малахов, М. Гринишин, М. Іллєнко, М.Засєєв-Руденко) які експериментували зі мною, примушували включатися в пошук, — каже Богдан Бенюк. — Має бути постійне бажання творити. Хоча акторська професія складна тим, що чим більше її здобуваєш, тим не зрозумілішою вона стає. Весь час шукаєш нові глибини...

На початку моєї кар’єри в Театрі ім. І. Франка мені пощастило зустріти режисера Володимира Оглобліна, який із мене почав «ліпити» персонажів своїх вистав «Трибунал», «Хвацький молодець — гордість Західного краю», «Благочестива Марта», «Моя професія — синьйор із вищого світу» та інших. Він тоді навіть казав, що я майбутній Крушельницький...

У кіно мені менше щастило, бо там переважно експлуатують ті дані, які в тебе є. Далеко не кожен режисер має час і хист для експериментів з акторами. Але декому це вдавалося. В першу чергу, Михайлові Іллєнку. В кількох його фільмах я грав дуже різних персонажів. Мені також було приємно працювати з Миколою Засєєвим-Руденко у картині «Москаль-чарівник», і я вдячний йому за те, що він довірив мені роль Москаля, хоча на неї пробувались численні актори...

Знаєте, я ніколи не мріяв зіграти щось конкретне. Але кожну роль намагаюся пропустити через своє серце. Немає значення, яке емоційне навантаження несе той або той персонаж, в які ситуації ставлять його драматург і режисер. Знаю одне — актор повинен полюбити персонаж, який грає, бо інакше не переконаєш глядачів. Уявити своє життя поза акторською професією я не можу. Хоча вона і жорстока: обдарованих людей багато, але не кожному щастить повністю розкритися на сцені та екрані, але я вірю, що найкраща моя робота ще попереду.