«Бруд і мудрість» Мадонни
Вочевидь, успішний досвід режисирування власного концертного шоу надихнув поп-зірку Мадонну на режисерський дебют у кіно. Показаний у спеціальному розділі Панорами фільм «Бруд і мудрість» (тривалістю 81 хвилина) зібрав багато зацікавлених незвичайним досвідом глядачів, серед яких, звісно ж, було немало фанів співачки, схильних інтерпретувати сюжет як своєрідну версію власної біографії Мадонни, часів, коли вона була в пошуках власного стилю, непроторованих шляхів у шоу-бізнесі. Співачка вірить, що її робота матиме успіх: «Я продовжую почуватися, як персонажі цього фільму», — сказала зірка на одній із зустрічей із журналістами в Берліні.
Головний герой фільму «Бруд і мудрість» — співак на ім’я А.К. — приїжджає з України до Америки. У цій ролі знявся колишній киянин Євген Гудзь — особа, відома у світі панк-музики, фронтмен музичного гурту під назвою Gogol Bordello. Щоправда, і Євген Гудзь, і члени його гурту (також народжені в Україні) давно вже мешкають у Нью- Йорку, а тому їх «українськість» збереглася хіба що в анамнезі. Отже, співак А.К., який прагне популярності, безуспішно пропонує всім підряд диски iз записами своїх пісень, а за відсутності попиту читає, лежачи в пустій ванні, англомовну раритетну книжку, позичену з бібліотеки знайомого професора літератури. Саме поєднання класичних текстів із сучасними ритмами приносить у результаті успіх виконавцю. Фінал фільму не просто щасливий, а тричі щасливий, бо свій власний хепі-енд отримує кожна з трьох сюжетних ліній. У розв’язці історії співака А.К. фанатки верещать від захвату на концерті його гурту, що нарешті відбувся, а сліпі очі сивоволосого професора заволікає скупа сентиментальна сльоза. Ще одна варіація за мотивами відомої казки про Попелюшку у викладі Мадонни, яка виступила не лише режисером, але і співавтором сценарію фільму. Що поробиш, дуже вже привабливі режисерські повноваження деміурга-творця, і перед спокусою зняти своє кіно не встояла зірка з божественним ніком (тобто псевдонімом)... Який же результат? Стрічка виявилася однією з найбільш резонансних на фестивалі: зала не вміщала всіх охочих, квитки стали дефіцитом із перших же днів фесту.
Чекали? Подивилися! Враження далекі від одностайності. Оптимісти (їх абсолютна меншість) вважають: те, що вони побачили, схоже на кіно. Реалісти стверджують: «могло б бути й гірше!». А що думають песимісти — невідомо, більшість із них покинули залу вже на перших хвилинах перегляду. Слід зазначити, що тих, хто пішов, було немало. Проте звільнені місця в залі відразу ж займали колеги, які терпляче чекали своєї черги, передбачаючи, що фанатичний «лом» часто закінчується масовим «звалом». Можна було б говорити про безпорадність режисури у фільмі, та це не зовсім справедливо, бо у «Бруді й мудрості» кожен робить те, що вміє, і справляється з цим цілком пристойно. Дівчата-стриптизерки вправляються біля жердини, незатребуваний співак А.К. п’є пиво й органічно вплітає «перли» нецензурної російської лексики в канву англійських фраз. Тут у природності виконавцям не відмовиш — вони просто тотожні собі. Гірше, коли вони намагаються грати: відчувається гострий брак «диригента», тобто режисера, хоч у титрах і зазначається цілком розкручений бренд.
Завтра фестиваль покаже останні конкурсні фільми, й журі займеться визначенням переможців. Намагатися передбачити вердикт арбітрів — заняття невдячне, тим більше, що на великих фестивалях визначення переможця має не тільки естетичні, але й політичні резони, інші мотивації (міркування політкоректності й т.п.).
Поки що в рейтингових опитуваннях пальму першості тримає «І проллється кров» (за романом «Нафта») — фільм, який за багатьма параметрами виділяється на загальному фоні змагання і, по суті, мав би виноситися «за дужки» конкурсу, як такий, що належить до «іншої вагової категорії».
Не втрачають своїх прихильників картини «Озеро Тахо» та «Цвіт вишні» Cherry Blossoms-Hanami (японською — сакури), хоч у кулуарних обговореннях серед журналістів ставлення до останнього дуже суперечливе.
Після вчорашнього скрінінгу до фаворитів тривко ввійшов фільм британського режисера Майка Лі «Безтурботна». На фоні картин, представлених у фестивальній програмі, що переважно досліджують різні аспекти людського страждання, «Безтурботна», мабуть, єдина картина про щасливу людину. Героїня виглядає зі сторони дещо дивною, але вона знаходиться в гармонії з собою. Майк Лі не орієнтується на кінематографічну моду, усталені стандарти, що виділяє його картини і може вважатися візитівкою автора.
Серед конкурсних фільмів останнього дня змагання особливі надії кінопреса покладає на картину «Баласт» Ленса Хеммера (США), міжнародна прем’єра якого відбудеться завтра о 16.00, тобто за добу до остаточного рішення журі. Тому матеріали про цей фільм увійдуть до заключної статті про «Берлінале-58».
