Битву за глядача виграли росіяни

Тотально заповнивши ефір музичними програмами в стилі "ретро" ("Старі пісні про головне - 3", "Карнавальна ніч-2", "Кращі з кращих у новорічну ніч", "Зоряної ночі в Камергерському", "Мелодії та ритми"), російські телевізійники знову випередили нас... Ні, про ностальгію за минулим, за нашою юністю, молодістю, зрілістю ми вже давно всі знаємо. І один із керівників вітчизняних ТВ-каналів сказав у переддень Нового року: "Деякі компанії, конкуруючи з нами в телевізійному просторі України, орієнтовані на ностальгійні настрої... А ми дивимося в майбутнє...". Проте в тому й парадокс, що ті, хто цими днями запропонував нам ретро, більшою мірою дивилися саме в майбутнє. Бо вчасно (о, це вагоме слово "вчасно") відчули момент критичної точки загального пересичення Банальністю й Вульгарністю, виплеснутого на нас з усіх можливих труб мас-культури. Вони вчасно зрозуміли, що цього ми вже наїлися. І хочемо тепер чогось для душі, для почуттів, для самопереживань. Конкретно (нехай і невигадливо) про це сказав у "Пісні-97" Валерій Меладзе: "Я думаю, вже час створити щось серйозне, хороше, якщо не вічне - то на довгі роки". У цивілізованих країнах порно продається лише в спеціалізованих магазинах, а для того, щоб на тебе чекав натовп шанувальників, треба бути Майклом Джексоном, й аж ніяк не... Ми вже готові це усвідомити. Але критичний момент - він тому й критичний, - що реальність відстає від тенденції. І поки Пугачова як і раніше співає щось ресторанно-молодіжне, виграли ті, хто переніс нас у той час, коли вона співала "Не отрекаются, любя" або "Арлекіно". Ті, хто згадав давню істину: родинне срібло конкурентоспроможніже за будь-яку наймоднішу біжутерію...

На тлі естрадного ретро високого гатунку якось потьмяніли талановиті, занадто сьогоднішні монологи Вєрки. Не вразили й вітчизняні хіт-паради нинішніх зірок-одноденок. Незважаючи на всі старання "Гравіса", вітчизняне теле-шоу №1 "З надією в рік новий" звично існувало на периферії обивательського попиту. Ведучий - Дід Мороз - дивився у камеру виряченими від старанності очима. Естрадні світила тьмяно поблискували й пласко жартували. Пародійне ток-шоу "Саме той", "Вечірня казка" й "Погода" різнилися від оригіналів не очікуваною гостротою форми, а непристойністю змісту.

Безцеремонне вторгнення телекамер у святу-святих - у пологовий зал - відштовхувало початковою відсутністю такту та смаку, а публіцистичні підсумки року, котрі чергувалися з естрадними номерами, - безмежною нудьгою (дуже шкода, що вигравши в росіян час: УТ-1 почало вітати телеглядачів 31-го о 23.20 - ми знову не змогли як слід розпорядитися навіть цією півгодиною). Вигідно вирізнялася на загальному тлі лише програма "Різдво у Відні" - але, природно, імпортного виробництва.

Отже, знову вкотре, нічого не змінилося під місяцем: адреса ТВ-засіків, у яких зберігається "все найкраще й тільки для вас", залишилася тією ж: Москва, столиця есенгівського телесвіту. Шкода.