Четверте колесо консорціуму та інші важелі

Дипломати сформулювали такий же висновок трохи інакше: очікується, що результати візиту президента Туркменістану Гурбангули Бердимухамедова посприяють інтенсифікації та поглибленню співпраці між Україною і Туркменією, особливо в торговельно-економічній, промисловій і будівельній сферах. Ми не дипломати, а тому сподіваємося, що стрижнем переговорів усе ж стане проблема туркменського газу, за яким в Україні вже дуже сильно скучили. Згода Києва й Ашгабата в цій сфері здатна зломити ембарго для туркменського газу, яким Москва намагається захистити себе від конкуренції на європейському ринку. Отже, цей візит уже сам по собі є успіхом української дипломатії. Причому не лише на шляху до скарбів туркменських надр, але і до Європи, що потребує середньоазіатського газу і володіє «ключем» від російської газової труби.

Як його отримати? Гадаю, має рацію секретар Ради національної безпеки та оборони України Андрій Клюєв, стверджуючи, що газотранспортний консорціум України, Росії й Євросоюзу краще, ніж двосторонній без участі європейської сторони. Клюєв наводить приклад нафтопроводу «Одеса-Броди», який йому свого часу доводилося запускати в аверсному режимі. «Якби ми до початку будівництва правильно підійшли до процесу і створили консорціум або СП за участю країн або компаній, що мають сировину, транзитні потужності (Україна), і компаній, які споживають цю сировину, — згадує секретар РНБО, — то нафтопровід ефективно працював би. А так ми отримали трубу з нізвідки в нікуди». І тут природно постає питання про те, що консорціум у складі чотирьох сторін (плюс Туркменістан) — ще краще. Адже Туркменія володіє незліченними запасами природного газу. За участі цієї країни в консорціумі українська газотранспортна система має шанс зберегти свою значущість і наповнюваність навіть після того, як почнуть діяти обхідні газові «потоки», що будуються Росією. «Найважливіше — наші національні інтереси, — продовжує Клюєв. — А вони полягають у тому, щоб транзит російського газу до Європи гарантовано здійснювався саме через Україну, а не в обхід, і в далекій перспективі, і в якомога більших обсягах». Чи вдасться цього домогтися? Адже справа не лише в Туркменістані, але ще й у Європі, яка не долучиться до консорціуму, доки Україна не реформує свою ГТС згідно з документами європейського Енергетичного співтовариства.

«Ми різними шляхами долатимемо цю проблему», — наполягає Президент Віктор Янукович. Один із таких шляхів сьогодні має вигляд доволі екзотичний — купувати газ у Європі. До ЗМІ навіть потрапив проект рамкової угоди з німецькою компанією RWE про поставки до України газу, купленого в Європі, через трубопроводи Словаччини. Для цього також доведеться здійснити варіант реверсного використання частини української ГТС. І в результаті можна буде домогтися зниження ціни імпортного газу на вітчизняному ринку.

Правда, йдеться про невеликі обсяги (близько 3 млн кубометрів на добу). Проте це може вплинути на переговорні позиції «Газпрому». Крім того, в Україні розглядають можливість отримувати скраплений газ із одного з турецьких терміналів LNG, транспортуючи його через газотранспортну систему Болгарії. Залишилося домовитися з Румунією. Незалежний енергетичний експерт Олександр Нарбут вважає, що все це спрямовано на те, щоб отримати вигідні умови на поставки російського газу до України. Експерт критикує українське Мінпаливенерго: «Це все нагадує театр не одного актора, а одного актора і одного глядача, де актором виступає міністр енергетики і вугільної промисловості пан Бойко, а глядачем — Президент України, який демонструє таке безмежне терпіння». Але чому б не пригадати відому стару приказку «Працюватимеш — то матимеш»?