Чому влада пішла на поступки? І чи пішла…

«Іноді краще зробити справу, а вже потім давати коментарі, - так нещодавно відповів на запитання «Дня» про ймовірність скликання позачергової сесії ВРУ тоді ще народний депутат від Партії регіонів, голова Регламентного комітету Володимир Макеєнко – У такий непростий час зайва інформація може просто нашкодити справі». «А справа у нас одна – держава Україна і збереження її єдності», - патетично додав політик.

Сьогодні ж указом Президента «вічний парламентар» Макеєнко (у Раді – з першого скликання) став головою Київської міської державної адміністрації. А Олександр Попов — звільнений з цієї посади. На дзвінок «Дня» з проханням прокоментувати своє призначення Володимир Макеєнко відповів, що наразі не має часу. «Сиджу на засіданні. Вибачте, але говорити не можу», - відповів Макеєнко.

Призначення Макеєнка очільником «революційного» Києва спровокувало в соцмережах серію «апокаліптичних» версій: «влада планує силовий розгін Майдану», «Янукович хоче ввести в Україні надзвичайний стан і віддати Україну на сніданок-обід-вечерю (потрібне підкреслити) Путіну», тощо. У логіку масової інформаційної істерії ця подія цілком вписується (Макеєнка пов’язують з нинішнім главою Адміністрації Президента Андрієм Клюєвим, якого називають лідером так званої групи «яструбів» в оточенні Віктора Януковича), але зважаючи на те, що Макеєнко – досвідчений гравець, а не «смертник» (як його вже встигли охрестити деякі опозиціонери), підставлятися під таке він навряд чи б став. Тим більше, в нинішніх умовах.

Введення надзвичайного стану і силовий розгін Майдану на Печерських пагорбах розглядався давно (підстави у влади були вже після штурму Банкової 1 грудня), але, як переконують джерела «Дня» в АП, «все не так погано, як хочеться». Мовляв, в обійми Путіна Янукович віддаватися не хоче. А введення НП і розгін демонстрантів – прямий шлях до цього. І Янукович це чудово розуміє. «Я не вірю в несвідомі танці Януковича під дудку ВВП, - переконує один із регіоналів (прізвище наш співрозмовник попросив не називати в матеріалі – Ю.Л.), - Це було б надто просто. Із 2010-го Президент помалу «закручував гайки»: повністю підконтрольний парламент, керовані ЗМІ, «смотрящі» в кожній області… Це хіба нормально? Але ж нічого, «схавали».

Наш співрозмовник додає, що зараз стає очевидним: «стабільність» тривала б і досі, якби не боротьба різних груп впливу в оточенні Президента. Бажання бути ближчим до корита влади, ресурсів та корупційних фінансових потоків стало каталізатором паралельної гри. Партія регіонів - це баланс груп. Нині ж він порушений. «Сім’я», вірна Януковичу, з кожним роком його президентства лише нарощувала свої капітали. Натомість група олігархів-«старожилів» щораз витіснялася командою «молодняка». Незадоволених ставало все більше, а перманентні чутки про незворотну ротацію кадрів в АП – голоснішими.

Після так званих врадіївських подій багато говорили про звільнення тодішнього глави Адміністрації Президента Сергія Льовочкіна і  призначення на цю посаду міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка. Однак, коли звільнення  глави МВС почали вимагати протестуючі, від цього варіанту на Банковій відмовились. Бо зняття Захарченка, навіть при умові його подальшого працевлаштування в АП, все одно означало б, за логікою Януковича, капітулювати перед вимогами вулиці. А таке для нього неприпустимо. Підтвердженням цьому є події останніх місяців.

Наближення «ротацій» змусило внутрішні сили в ПР розпочати свою гру. Монолітний кокон влади дав перші непублічні тріщини. За кращими традиціями закону джунглів, свої почали з’їдати своїх. Чітко це прослідковувалось в тому, що першими у розгоні Майдану тепер уже екс-секретаря Раднацбезу Андрія Клюєва почали звинувачувати креатури Льовочкіна. Натомість «люди Клюєва» відкрито говорили про те, що наказ на побиття студентів 30 листопада пролунав від тодішнього керівника АП Сергія Льовочкіна.

Тактика взаємних обвинувачень продовжувалася протягом тривалого часу, допоки Янукович не зробив свій вибір. Минулого тижня  на сайті глави держави з’явився указ про звільнення Льовочкіна, а на днях – документ про призначення на посаду керівника АП Андрія Клюєва. На знак того, що влада й надалі монолітна, Сергія Льовочкіна призначили радником Президента й, автоматично, звузили простір для маневру. Перейти на бік опозиції та мітингувлаьників екс-очільник АП вже не може.

25 січня на сайті Президента оприлюднили укази про звільнення прес-секретаря Президента Дарки Чепак та керівника Національного інституту стратегічних досліджень Андрія Єрмолаєва, яких пов’язують із Сергієм Льовочкіним. За інформацією «Дня», їхні заяви вже давно лежали на столі в Президента, а самих Чепак та Єрмолаєва практично після звільнення Льовочкіна відсторонили від виконання обов’язків. Натомість відразу кілька наших джерел підтвердили, що роботу спічрайтера Януковича зараз взяла на себе радник Президента Ганна Герман. Раніше промови для Президента частково писали Чепак та Єрмолаєв.

 «Боротьба за владу всередині груп впливу в оточені Президента була настільки серйозною та непримиренною, що всі ситуації «нестабільності», які з певною періодичністю виникали до цього, були своєрідними інструментами тиску в рамках протистояння, - припускає в розмові з «Днем» політолог Максим Розумний. - Після того як влада змінилася, логічним буде очікувати зупинки «кризових» сценаріїв. Звісно, в тому разі, якщо їх не буде стимулювати сторона, яка опинилася в програші».

Як наслідок, імідж Клюєва будуть зараз активно відновлювати та пропонуватимуть свою версію того, що ж увесь цей час відбувалося в країні. Події ж останніх днів засвідчили, що будь-яка дестабілізація – перехід у неконтрольовані сутички і прийняття неконституційних рішень як з боку влади, так і з боку опозиції, можуть автоматично призвести до поділу України (одна частина визнає одну владу, друга – іншу). «Антикризовому менеджеру Клюєву, як і тій владній групі, що прийшла разом із ним до влади, потрібна все ж таки вся Україна, а не її частина», - каже Розумний.

Установити силовий режим на всій території влада зараз не може (ресурсів для встановлення та підтримання влади, яка б будувалася винятково на силі немає). Введення надзвичайного стану тільки підігріє протестні настрої українців. «Навряд чи вони самогубці і захочуть втратити свої активи, зовнішні бонуси, а натомість отримати санкції, замороження рахунків, активів, порушення планів, стратегій, інвестицій…, - говорить експерт. - За умов силового сценарію це все стоятиме під великою загрозою».

Джерела «Дня» в АП стверджують: переговори влади з опозицією продовжуватимуться. Клюєв вестиме діалог від імені Януковича як людина, якій Президент зараз чи не найбільше довіряє, та намагатиметься всіма методами «вирулити» ситуацію на користь свого патрона. План-мінімум, який перед ним нині поставлений, виглядатиме приблизно так:

Крок перший —  відставка Кабміну (повна чи часткова) як вимушена поступка Майдану («підуть» лише ті, кого вже давно збиралися «списати», наприклад, Захарченко, який, скоріш за все, замінить Клюєва на посаді секретаря РНБО);

Крок другий — не допустити дострокових виборів Президента;

Крок третій — можливо відтермінувати (але не відмінити (!)) набрання чинності законів, прийнятих 16 січня. Як повідомляють джерела «Дня», саме обговорити таке рішення в АП і зібрали парламентську фракцію регіоналів. Йдеться про легалізацію форми голосування 16 січня. Адже якщо опозиція пристане на варіант відтермінувати набрання чинності, тим самим вона визнає законність прийняття рішення в парламенті «ручним» голосуванням ;

Крок четвертий — зберегти парламентську фракцію Партії регіонів в повному складі, не допустити виходу з неї депутатів. Адже з настроїв вже є багато незгідних з політикою влади, і вони хочуть піти.

Зважаючи на дипломатичні якості Андрія Петровича та його плідну роботу на парламентській ниві (про дивовижні вміння секретаря РНБО Клюєва «розрулити» найтупиковіші справи в парламенті писало багато ЗМІ), практично немає сумнівів, що у нього все вдасться.

Єдина поступка, яка не влаштовує владу, але на яку, певно, таки доведеться погодитися – повернення Конституції 2004-го і перехід до парламентсько-президентської республіки. Утім, і це не проблема – ВРУ останнім часом аж ніяк не можна було охарактеризувати як «самостійний» орган. Також ймовірною «поступкою» революційному Києву є призначення виборів мера столиці найближчим часом.

Опозицію такі умови майже стовідсотково влаштовують. Що робити з Майданом там і досі не розуміють, а перспектива виборів 2015-го року й зараз гріє думку трійки розрізнених опозиціонерів. Проте є одне «але». Чи приймуть такий компроміс незадоволені українці, які вже почали брати владу на місцях у свої руки? Реакція людей і досі залишається непрогнозованою як для влади, так і для опозиції.