Чорнобиль. Осмислення

Цю акцію присвячено поетичному осмисленню пам’яті про Чорнобильську катастрофу. Ідея проекту народилася після прочитання книжки «Чорнобильська молитва» Світлани Алєксєйович, яка стала своєрідною сенсацією у Франції на початку 1990-х років. «Молитва» білоруської письменниці-дисидентки (сьогодні Світлана мешкає в Швеції) — це збірка особистих свідчень дуже різних людей, що пережили катастрофу в Чорнобилі, лягла в основу театральної вистави Ніколь Вотріє в місті Греноблі, де Валері Клеман була задіяна як художник-постановник.

Про трагічну Чорнобильську сторінку історії нашої країни сказано, написано, знято дуже багато. Проте Валері Клеман створює, керуючись дуже особистими враженнями від відвідин України, своїм власним естетичним та емоційним світом, заснованим на співпереживанні, співучасті до людей, які опинилися на межі виживання. Частину фотографій було зроблено у Франції та Швейцарії з акторами-початківцями і просто небайдужими людьми, які ставали героями і героїнями історії, розказаної фотографом.

— Кожен відтворений мною образ — це час, що завмер, німе запитання: що ж тоді сталося? Відповіді шукаєш у поглядах, у виразах облич, в поставах... Немає крові та ран. Ніяких вимог та осуду. Тільки мовчання і самотність, більше нічого, — розповіла Валері КЛЕМАН у одному зі своїх інтерв’ю.

Виставка нараховує 50 фотографічних робіт, виконаних у авторській техніці багаторазового накладання на зображення різних фактур, що створюють ефект, наближений до живопису. У цій серії немає ані тіні екзотизації чужого горя, і навіть знайомі краєвиди зони відчуження постають у зовсім іншому, трохи фантастичному світлі, що нагадує про меланхолійні, пронизливі образи з кінострічок Андрія Тарковського, автора книжки «Завмерлий час». У ній славетний режисер розповідає про власний кінематографічний метод, заснований на розумінні плину часу. Слідом за ним, Валері Клеман зупиняє крізь лінзу свій погляд на пострадянській дійсності, що дає змогу на мить воскресити в пам’яті розгубленість і відчуженість, які охопили нашу країну на межі 1980—1990-х рр. і, хоч на мить, пережити минуле, як теперішнє.