Чи буде в Києві Мала опера?
12 червня знаменита оперна співачка, професор, педагог Національної музичної академії України ім. П. Чайковського Євгенія Мирошниченко відзначає день народження. Але в іменинниці настрій абсолютно несвятковий, а компліменти, запевнення в любові й пошануванні вона негайно обриває. Євгенія Семенівна не приховує, як їй боляче, і від відчаю пішла «ва банк»: сьогодні вдень Мирошниченко збере на прес-конференцію представників ЗМІ, щоб поставити питання руба — чи буде в Києві Мала опера і коли це все ж таки станеться?
— Я втомилася боротися з «вітряками», бачити необов’язковість урядовців, які в очі говорять одне, а насправді відбувається абсолютно інше, — з болем сказала «Дню» Є. Мирошниченко. — Ухвалу про те, що в нашій столиці необхідно відкрити камерний оперний театр, прийнято давно. Міськдержадміністрація нам навіть приміщення пообіцяла виділити, зробили ремонт (це колишній Будинок культури трамвайників на Лук’янівці), але, схоже, ми стали заложниками політичних і бізнес-інтересів. Обіцянки, дані тогочасним міським головою Олександром Омельченком і його командою, тепер не виконуються нинішнім господарем Києва Леонідом Черновецьким. Дивна склалася ситуація. Начебто всі ратують за те, щоб наша столиця стала висококультурним містом, але... Мені боляче і як художньому керівникові театру (ним я на папері є вже декілька років), і як педагогові НМАУ, і просто як патріотові оперного мистецтва. Куди підуть працювати випускники консерваторії? Знову поїдуть шукати кращої долі за кордон? Тоді на кого ми, педагоги, працюємо? На іноземних імпресаріо, які з руками й ногами відривають наших талановитих співаків? А що, українським театрам молоді актори не потрібні? Минулого року мій клас закінчили шість осіб, нині диплом отримує Ольга Безсмертна — унікальний голос у цієї співачки, яка одна варта десятьох акторів, і що їй можна запропонувати? Вже сьогодні Ользі пропонують чудові контракти в Німеччині. А вдома вона виходить нікому не потрібна. Наступного року консерваторію закінчать ще п’ятеро співаків, і я не можу сказати, чи почує їх наша публіка. Повірте, я не про себе і своїх учнів піклуюся. Мені боляче, що академічне мистецтво, яке покликане виховувати публіку різних поколінь на кращих світових зразках, у нас у Києві не розвивається. А що говорити про обласні центри та взагалі глибинку України?
— Євгеніє Семенівно, так що ж ви конкретно пропонуєте?
— Перестати базікати, а зайнятися справою. Мала опера нашій столиці потрібна, як повітря! Є величезний репертуар: національний і зарубіжний, класика й твори сучасних авторів, які ніколи (!) не ставилися на українській сцені. У нас є потенціал артистів, режисерів, сценографів, тобто людей, які чудово знають свою справу, а найголовніше тих, хто хоче і може працювати, але в нас пов’язані руки. Повірте, я тисячі разів ходила до Міністерства культури і туризму, до Київміськадміністрації, і мені ніхто не говорить «ні», але і «так» я не чую, тому наш віз (Мала опера) і нині там. Користуючись нагодою, хочу звернутися до керівництва нашої країни, щоб отримати виразну відповідь: буде чи ні в Києві Мала опера? І терміни, коли ж ця подія станеться?
— Чимало ваших випускників працюють у трупах оперних театрів, зокрема, Національній опері...
— Та, начебто в цьому питанні мені гріх жалітися. Своїми вихованцями я можу пишатися — вони мене не підводять, чудово виступаючи не лише в Україні, але й за кордоном. З одного боку, 12 моїх випускників працюють у штаті Національної опери, але як часто вони виходять на сцену? Один раз на три місяці! Хіба так можна відшліфовувати свою майстерність? Сьогодні штат Опери роздутий і артисти стоять у черзі, щоб виступити у виставі. Тому вони шукають роботу на стороні. Хіба їм у цьому можна докоряти? З іншого боку, мені боляче бачити, як гіршає стан репертуару та колективу мого рідного театру. Раніше глядачі ходили не просто на вистави, а на конкретних акторів, відрізняли кожного соліста за тембром голосу. А нині? Мене запрошують на прослуховування, просять дати пораду: кого прийняти в трупу, а на ділі беруть зовсім інших... Сьогодні говорити про високохудожні постановки в театрі майже не випадає. Мені дуже боляче, що Національна опера не йде попереду, стаючи законодавицею оперного мистецтва, а пливе за течією.
