Чи хочемо ми волі? Хочемо!
Але давайте повернемось до президентських виборів, до держави і її творення, до ідеології, релігії, політики. Я стверджую, що ці три останні речі одне й те саме, але в різних ракурсах. Ці три речі претендують на роль провідника для народу, в цьому їх спільність. Існують об'єднуюча ідеологія, релігія, політика для народу, держави. І існують братовбивча війна, міжусобиця, за якими стоять ідеологія, релігія, політика.
Коли ми стали рабами, і чи хочемо ми ними бути зараз? Є ідеологія раю. Це дуже схоже на того Ваньку-дурника. Сиди на печі, бринькай на балалайці, по щучому велінню станеш царем, одружишся із топ-моделлю, не висовуйся, погоджуйся з усім, роби титанічні зусилля імітації роботи — тебе оберуть секретарем компартії і будеш жити в комунізмі; будь рабом Божим — попадеш до раю на небі. Одним словом, потрібно бути рабом.
Зверніть увагу, за весь період язичництва не було жодного спустошуючого захоплення наших земель іншими державами, але після прийняття християнства ворота були відкриті. Врештi-решт ми втратили державу.
Чи мав Б.Хмельницький хоча б один шанс на відновлення держави? Жодного. Маючи і воєнну вдачу, і мужність, і політичний хист, у нього такого шансу не було. Ідеологічний центр, патріарх руської православної церкви, знаходились в Москві. Звинувачувати Москву в тому, що вони були більш проворними — абсурдно. На мою думку, це був показовий виступ національної єдності й не більше.
Мазепа вбачав в церкві могутню політичну силу, тому і вкладав в неї значні кошти, тим самим шукаючи в ній союзника на майбутнє, але церква його перша й продала, наклавши довічну анатему. Тут можна зробити моральну оцінку щодо прокляття в Божому храмі (якщо він Божий?).
Але нам пощастило, хоча це дуже гірке «щастя» і страшна ціна. Більшовики зруйнували церковний моноліт, ідеологію раю довели до абсурду, тим самим розбудили Україну від сплячки. Хоча ми як народ повністю не усвідомили цю подію, якщо усвідомили взагалі те, що ми стали вільними.
Ми не усвідомили цю подію, бо знову хочемо раю. Забуваємо або хочемо забути, що життя — це боротьба. Ми знову хочемо сидіти у вигрібній ямі, бо там тепло, затуливши носа, бо смердить, і закривши очі, щоб не бачити, де сидимо. Оце і є ідеологічна зашореність, або згубна звичка до багна і рабства.
Чи хочемо ми волі?
«Не посоромимо землі Руської, а ляжемо кістьми! Мертві сорому не мають». Яка сила вклала у вуста Святослава такі чудові слова, такі чудові слова, такі могутні слова? Чи достойні ми землі руської?
Народ сучасної України, і це очевидно, роздріблений на безліч ідеологічних конфесій. Преса, телебачення і радіо переповнені проповідниками цих конфесій політичних і ідеологічних. І це чудовий грунт для об'єднання в єдину національну ідею. Ми — українці, і нікуди від цього не дінешся, і яка велика удача, що ми народилися українцями і живемо у цей вирішальний час для нашої улюбленої землі.
Нам потрібно прийти до того, що Бог тісно і інтимно пов'язаний з культурою народу, що культура є проявом Бога, а Бог є проявом культури і мови нашого народу. І якщо ми прийдемо до такого висновку, то нам не залишиться нічого, крім мужності. І ця мужність нам потрібна, аби любити нашу землю, мужність нам потрібна, щоб любити, здобувати і накопичувати знання для того, щоб збагачувати нашу культуру. І ця мужність нам потрібна, аби бути толерантним щодо інших точок зору і інших проявів культури.
З нашої історії видно, що консолідація національної свідомості в державних масштабах гуртувалася у нас навколо військових. Бо, на мою думку, ми — військовий народ. Ми — військовий народ тому, що багато тисячоліть вирощуємо зерно. Це значить, що хочеш ти чи не хочеш, хворий ти чи лінивий, але якщо прийшов час обробляти землю, то потрібно її обробляти. Протягом тисячоліть Земля виховувала в нас ретельнiсть, дисципліну, а це суто військова риса і, їй-богу, у нас до цього є хист. Ще раз повторюся, вся наша історія говорить про це. Додаткове підтвердження. В армії я служив за радянських часів. І ще тоді мені кинулось в очі, що з кадрових військових десь половина були українці. І цю цифру підтверджували всі чоловіки, які служили в радянській армії, але в різних кінцях Союзу і за кордоном, з якими я розмовляв. Але в Союзі було п'ятнадцять республік. То який повинен був бути відсоток за українцями?
Ми — військовий народ. То який нам потрібен президент? Потрібно бути об'єктивним. В Радянському Союзі виховували професіоналів для армії й особливо спецслужб, це уміння збирати і працювати з інформацією. На мою думку, в сучасному світі це чи не найголовніше. І знову ж таки, дисципліна як якість життя. Нам потрібно свідомо обрати президентом Є.Марчука.
Існують люди, які кажуть, що Є.Марчук введе диктатуру і буде другим Сталіним. Такі люди, м'яко кажучи, недалекі. Сталін вчився в семінарії, а не в кадетському училищі. Він займався ідеологією все своє життя. Тому побудову суспільства він проводив с точки зору ідеології, а це недопустимо. Не потрібно будувати ні капіталізм, ні соціалізм, потрібно будувати суспільство, яке дає можливість гармонійно його розвивати, а також пам'ятати, що талант без дисципліни — амбіційна істерика. Iсторія дає нам останній шанс дійсного звільнення. Нинішня влада веде нас до повної катастрофи і рабства. Ідея консолідації нації повинна втілитися в життя зараз або це не ідея взагалі. Давайте відкинемо належність до тієї чи іншої конфесії (партії) і згадаємо, що ми, перш за все, громадяни України.
Якось Павло Глоба всім нам через газету «номер один» вкладав думку, що народ України восени буде стояти перед вибором меншого зла, маючи на увазі Симоненка і Кучму. Чи мають нас за дурнів? Нам не потрібне ніяке зло, нам потрібен кращий з кращих. В тому, як веде передвиборну кампанію Марчук, видно благородство, він не ллє бруд ні на кого. Таке, знаєте, «Святославове» — «Iду на Ви».
