Дев’ять років біографії Ольги Герасим’юк

Сьогодні день народження Ольги Герасим’юк — відомої телеведучої, а також нашого друга й автора. Утім, вона з тих небагатьох, хто справді не потребує представлення. І не лише тому, що Ольга Герасим’юк з’являється на екранах телевізорів кілька разів на тиждень як ведуча абсолютно несхожих програм, а й тому, що вона — на відміну від багатьох своїх колег — уміє бути зрозумілою та близькою глядачу. Учора «День» зателефонував Ользі, щоб привітати її з днем народження й заодно поставити кілька запитань.

— Вам доводиться одночасно робити програми, які абсолютно різні за тональністю («Без табу», «Хочу і буду». — Ред. ), що потребує не лише значних фізичних, а й емоційних резервів. У чому таємниця вашої працездатності?

— Це — одне з тих запитань, на які непросто відповісти, тому що я, чесно кажучи, не вбачаю особливих труднощів у тому, щоб переключатися з однієї емоції на іншу. А загалом, усе життя складається з цього — радість і смуток, життя і смерть, чорне і біле. Якби я грала, то доводилося б якось переходити з образу в образ. А для мене такі переходи — це абсолютно природний стан. Інша річ, що якщо на день ми знімаємо по три передачі під час сесії тривалістю в п’ять днів, звісно, якесь фізичне навантаження відчувається. Але, чесно кажучи, я чекаю цих сесій, оскільки перерви між ними, кілька днів без зйомок, пережити важче.

Щодо того, звідки беруться сили, то очевидно, є в мені якісь «резервуари». Я намагаюся, наприклад, за можливістю виспатися, хоча поспати понад п’ять годин, як правило, не вдається. Намагаюся частіше зустрічатися з друзями, з тими, кого я люблю. І знову ж таки — осінь така чудова. Варто лише вийти на вулицю, трохи погуляти — і вже абсолютно інакше почуваєшся.

— Коли програма «Хочу і буду» в минулому телесезоні з’явилася в ефірі, для багатьох ваших шанувальників ваше нове амплуа стало несподіванкою. Проте програма успішна та популярна. Як вам зараз працюється в ній? Яке ваше відчуття аудиторії передачі?

— Я зараз працюю в «Хочу і буду» з задоволенням у зв’язку з тим, що наша команда вже вийшла на розуміння концепції програми. До нас вельми охоче приходять розповідати свої приватні історії як зірки, так і звичайні люди (не лише з України, а й із Росії). Ми уникаємо елементів скандалу, епатажу, бо історії, які звучать у програмі, з одного боку, дуже особисті, наближені до будуара, можна сказати, а, з іншого боку, бувають настільки піднесеними, романтичними, красивими, що ми наче балансуємо на межі дозволеного. Але не падаємо в яму. А люди діляться дуже особистими речами так, наче це має значення для всього світу. Більше, ніж, наприклад, війни та конфлікти. І це справді так. Тому що історії чоловіків і жінок — це найцікавіше, що взагалі існує на Землі.

— Нещодавно вийшла у світ книжка «Ти не один» про історію «Студії «1+1», один із розділів якої написали ви. Чим для вас є канал, на якому ви працюєте?

— Фактично все моє життя, якщо взяти останні дев’ять років (вже йде десятий рік). І всі, хто там працює, — немов мої близькі, рідні люди. Я коли почала писати свій розділ для книжки, зрозуміла, що мені недостатньо розділу. І зараз я пишу іншу книжку, щоб усе туди вмістити. Адже все, що з нами було за ці роки, все, що ми пережили, все, що ми зняли, становило практично дев’ять років біографії, і моєї особистої в тому числі. А якщо ще брати до уваги, що фактично всі мої рідні тепер працюють разом зі мною, то можна сказати, що канал — це просто мій дім.

— Від імені журналістів «Дня» хочу привітати вас із днем народження та побажати подальших успіхів. І, користуючись нагодою, дізнатися, що б ви побажали нашим читачам і вашим глядачам...

— Насолоджуватися кожною хвилиною свого життя та ніколи не грішити проти нього, не говорити, що сьогодні, мовляв, у мене поганий чи невдалий день. Оскільки будь-яку з миттєвостей не повернеш. І тому краще прийняти їх такими, якими вони є, і запам’ятати...