Докопалися

Нарешті, «Штольня» вийшла в прокат. Не помітити цей фільм ще задовго до прем’єри було неможливо — він просто заполонив собою медіа- простір, про нього так багато писали й говорили, що, здавалося, він демонструється на екранах уже мінімум місяць. Проте, як не дивно, це трапилося лише кілька днів тому.

Оцінювати стрічку за канонами комерційного або, якщо завгодно, жанрового кіна, на що, власне, й претендують автори, можна. Проте це було б трохи некоректно, бо тут маємо якраз контекст не мистецький, не жанровий, а загальнокультурний і соціальний. А це вимагає від критика певної поблажливості (на жаль або на щастя — інше питання), бо як можна вимагати акробатичної спритності рухів від людини, що пролежала 10—15 років у комі? Дай Боже, навчитися хоча б горщик за собою виносити...

Власне, порівняння вітчизняного кіна з таким хворим не є оригінальним. Після довгих років катастрофічного занепаду наше кіно починає подавати ознаки життя саме як індустрія: то заявляють про «перший український блокбастер», то ось — теж перший український трилер. I не просто заявляють, а ще й випускають це в масовий прокат. Першим завжди найважче — тим паче за умов навіть не занепаду, а повної відсутності традиції виробництва трилерів, блокбастерів тощо. Тому на перших порах дещо можна й подарувати — дуже вже хочеться вірити, що з відчайдушних дебютантів будуть ще люди.

Власне, за всіма формальними ознаками «Штольня» — це типовий молодіжний трилер: беремо кілька надміру цікавих молодих людей, закидаємо в якийсь таємничий простір, після чого хтось дуже нехороший починає цю дітлашню планомірно винищувати. У штольню лізуть троє юнаків і дві дівчини. Є ще шостий — професор, але він випадає з фабули майже одразу. Тож студентству доводиться вправлятися самим.

Зрозуміло, що сюжет має на собі виразні сліди багатьох інших подібних... творів. У першу чергу спадає на думку «Відьма з Блер», також відносно недавній британський «Бункер», а втім, перелік аналогів може бути надто довгим. Подібний жанр, узагалі, має свою специфіку в усьому, потребуючи не тільки жорстко сконструйованого сценарію, але й роботи декораторів, певних операторських навичок, несподіваного фіналу й, звичайно, відповідних акторів, — тобто фізично добре підготовлених, iз вибуховим темпераментом, з манерою гри, близькою до неврастенічного амплуа й, звичайно ж, молодих. Ну i, теж важливо, щоб було страшно.

Щодо простору — то з цим автори (режисер і сценарист Любомир Кобильчук; продюсер, оператор і співавтор сценарію Олексій Хорошко) впоралися, знайшовши трирівневий підземний дот часів Другої світової, що дуже добре зберігся, а для фінальних сцен вибудувавши досить об’ємне підземелля. З операторською частиною складніше. Місцями, вочевидь, як слід не виставлено світло, кадр здається або бляклим, або занадто затемненим. Найбільше вдалих ракурсів у підземеллі, проте могло б бути й краще.

Актори. Перше, чого в них точно не віднімеш, — молодість. Власне, здається, саме за цією ознакою їх і добирали, тож і сама «Штольня» — воістину фільм дебютантів. Коли бідолахам стає непереливки, то дівчата, звісно, починають плакати й верещати, хлопці — удавати крутих і лютувати. Виходить усе це, принаймні на початку, не надто переконливо. Потім усе ж трохи входять у ролі.

Загалом слабких місць вистачає з головою. I фінал, відверто кажучи, дещо кумедний, і зі страхом не складається, і сцени вбивств непереконливі. А дещо й виходить. Наприклад, у середині картини Кобильчуку вдається якось не дуже різко, майже з нічого створити неабияку напругу: фільм раптом починає чіпляти так, що забуваєш про всі неоковирності й втуплюєшся в екран по-справжньому. З того ж розряду — й яскраві трагікомічні моменти, коли діти з підземелля волають про допомогу, але їх, що прикро, не чують — то лісоруб із затичками у вухах, то егоїстичний приятель в авті з гучним радіо й безтурботними дівчатами. Тобто до цих кількох епізодів і кільканадцяти хвилин справжнього трилеру Кобильчуку й компанії таки вдалося докопатися — крізь власну недосвідченість і недоладність, загальну післякризову кволість.

I це далеко не гірший результат. А ще — тільки початок. Бо далі, сподіватимемося, з’являться ще фільми, і вони повинні бути кращими — бо вже була «Штольня»...