Довгоочікувана перемога
Школи Лохвицького земства визнали пам’ятками культурної спадщини місцевого значення
Читачам «Дня» добре знайомий проект «Школи Лохвицького земства». Від початку створення волонтерської групи з порятунку навчальних комплексів, розташованих у межах території колишнього Лохвицького повіту Полтавської губернії, що були спроектовані близько ста років тому архітектором Опанасом Сластіоном, «День» розповідав про задуми та досягнення активістів у збереженні цих історичних об’єктів (див. наприклад, матеріали у № 57-58 від 1 квітня, №70 від 20 квітня, №154 від 31 серпня, №160 від 8 вересня 2016 року). А за підсумками 2016-го, навіть нагородив проект своєю символічною «Короною».
Справу Сластіонових шкіл ще близько восьми років тому розпочала відома журналістка Ольга Герасим’юк, проте плідна робота з порятунку столітніх споруд почалася лише 2016-го, після створення спільноти «Школи Лохвицького земства». Активісти проводили інформаційні кампанії, толоки, а головне — готували документацію для внесення будівель до реєстру об’єктів, які перебувають під охороною.
Саме Ольга Володимирівна і повідомила 29 березня у фейсбуці радісну новину: «Всім учасникам наших походів, наших битв із мародерами й грабіжниками, всім журналістам усіх центральних і регіональних каналів і сайтів, що їздили по тих кущах за нами, всім жителям тих сіл, що виходили на толоку й розчищали знайдені нами шедеври, всім художникам, що малювали їх, всім фотографам, що знімали, всім, хто не пошкодував свого труда й не просив за нього грошей — а помагав нам, реставрував, відкривав архіви, збирав старі фото й ділився. Усім друзям — і в Україні, й у США. Окремо — сім’ї Опанаса Сластіона, знайденій нами в Денвері, штат Колорадо.
Повідомлення історичної ваги. Вчора «Школи Лохвицького земства» запросили в Управління охорони культурної спадщини Міністерства культури. Так от. Там зібралася експертна рада — і на столі лежали документи, виготовлені на наше замовлення майстернею архітектора І. Бикова. Тепер дивіться картинку — усі ці неймовірні столітні школи визнані пам’ятками культурної спадщини місцевого значення з рекомендацією надати статус національних!.. Що це значить?.. Що ми будемо не лише шанувати нашу печальну пам’ять, чим уже переповнене наше сьогоднішнє життя, а будемо й святкувати нашу велику історію, без якої завтрашнього дня не побудуєш... Ми довго йшли — і прийшли в точку, де зустрічаються бажання й можливості».
