«Двогривневі» рішення

Колективне обговорення невідповідності мінімальної заробітної плати прожитковому мінімуму між представниками профспілкових організацій, Уряду та Конфедерації роботодавців, здається, остаточно зайшло у глухий кут. «Наш тримісячний діалог не просунувся ні на йоту», — заявив учора на «круглому столі» лідер Федерації профспілок України Олександр Стоян. На його думку, основною причиною безрезультатності дискусії стала пропозиція з боку «власників» (Кабміну та Конфедерації) винести на обговорення Верховної Ради законопроект, згідно з яким пропонується встановити на 2002 рік мінімальну зарплату в розмірі 140 грн. у місяць (нагадаємо, що на сьогоднішній день її рівень — 118 грн.). У той час як, зі слів О. Стояна, гарантований державою мінімум оплати праці повинен, щонайменше, відповідати прожитковому мінімуму (сьогодні — 360 грн. для працездатного громадянина). Проте, представники профспілок, «враховуючи обмеженість коштів підприємств і бюджету», готові знизити цю «планку» до 165 грн.

Дана ситуація ускладнюється ще й тим, що будь-яка зарплата у нашій країні, яка перевищує 17 грн., оподатковується. Нагадаємо, що цей неоподатковуваний мінімум, встановлений Указом Президента шість років тому, досі так і не змінився (можливо, для зручності «обчислення» різного роду адміністративних стягнень). У результаті, після сплати всіх поборів, «на життя» громадянинові нашої країни, який отримує «гарантований мінімум» залишається не набагато більше 55 грн. у місяць (близько 2 грн. у день). За підрахунками представників профспілок, на ці «добові» людина, а часто ціла сім’я може «дозволити» собі: 18 г крупи, 140 г хліба, 11 г макаронних виробів, 240 г картоплі, 125 г капусти, чверть помідора (звичайно, влітку), 38 г магазинного «м’яса», 0,25 л кефіру або 0,4 г масла (на вибір), цілих 0,03 курячого яйця, 9 г риби (ймовірно, другої «свіжості»), 14 г соняшникової олії та 13 г цукру. Оцінюючи цей «споживчий кошик», мимоволі згадуєш, що у блокадному Ленінграді добовий пайок становив 250 г хліба.

Проте, зайвий раз підкресливши всім відомий факт, що на 2 грн. у день не тільки сім’ї чи дорослій людині, але й інваліду прожити практично неможливо, «представники профспілок» так і не змогли визначити чіткі шляхи вирішення цієї проблеми. Ні, різного роду пропозицій вистачало. Наприклад, депутат «з червоним прапорцем» Юрій Донченко, у кращих традиціях, запропонував «переадресувати» фінансові пільги фірм та підприємств малозабезпеченим. Відкинувши, мабуть з почуття протиріччя, не позбавлену здорового глузду пропозицію свого колеги Олександра Ржавського — «зрівняти неоподатковуваний мінімум та мінімальну зарплату». Правда, очевидно, що реалізація цього підходу пов’язана з серйозними труднощами (не будуть же, наприклад, водії за перевищення швидкості платити 1000 грн., нагадаємо, різні штрафи у нас прив’язані до неоподатковуваного мінімуму) Трохи інший спосіб розв’язання проблеми бачить лідер ПСПУ Наталя Вітренко. «Треба переструктурувати систему розподілу фінансів підприємств», — заявила вона. Тільки, мабуть, не врахувала, що в умовах «податкового пекла» української економіки рівень зарплати не тільки робітників, але й директорів багатьох підприємств досить часто не відповідає їхньому рівню життя.

До речі, заступник голови Конфедерації роботодавців України Віктор Хмілевський так оцінив дану ситуацію: «Складається враження, що тільки роботодавець не хоче підвищити зарплату. А чи не варто нам, врештi- решт, переглянути такого роду підходи? Адже саме підприємець — основний суб’єкт, що формує держбюджет. І саме від умов його роботи буде залежати рішення цієї та ряду інших проблем. Поки цього не зрозумiємо, буде зростати і рівень безробіття, і соціальної напруженості. А разом з ними — розширюватися поле для дешевого політичного авторитету деяких партій», — підкреслив він.