Перейти до основного вмісту

Фестиваль КРОК — три дні «відкритих дверей»

23 січня, 00:00
МИХАЙЛО АЛДАШЕВ

Минулого вік-енду чортова дюжина Міжнародного фестивалю анімаційного кіно КРОК провела третю за рахунком «Зупинку на вимогу» в київському Будинку кіно. Так фестиваль, який неодноразово звинувачували у лабораторності та закритості, який збирає найкращих професіоналів від анімації з усього світу, назвав свої зустрічі з глядачами. Великі міжнародні кіноогляди давно вже практикують подібні акції, які користуються незмінною популярністю у поціновувачів кіно під назвою «Луна фестивалю». Це своєрідний творчий звіт перед широкою аудиторією, який дає можливість переглянути увінчані лаврами стрічки.

Програма КРОКу завжди насичена до краю й, крім власне конкурсних показів, включає в себе неймовірну кількість найцікавіших ретроспектив і спеціальних подій. І команда КРОКу, яку очолює генеральний директор фестивалю Ірина Каплична, і директор програм Олександр Шпилюк намагалися урізноманітнити програму «Зупинки на вимогу» розкішною палітрою корабельних подій. Київські глядачі, які заповнювали протягом цих трьох днів обидва зали Будинку кіно так, що ніде було яблуку впасти, раділи зустрічі з рукотворним мистецтвом, як діти. А дітям-інвалідам й учням шкіл-інтернатів було подаровано КРОКом два чудових, наповнених сміхом, добром і красою «Супермультишоу», які фестиваль проводить у містах, в яких зупиняється на шляху під час слідування.

Україна та Росія, країни-фундатори анімаційного форуму, делегували нашим глядачам, серед яких були й аматори, й підростаюче покоління професіоналів, майбутніх учасників КРОКу, своїх кращих представників. Співпрезиденти фестивалю Давид Черкаський і Едуард Назаров на поставлене на прес-конференції запитання щодо перспектив фестивальних змін були одностайні у своїх побажаннях. КРОКу хронічно бракує лише фінансової стабільності, яка може відкрити нові географічні горизонти. А його незвичайно творча атмосфера й професійна добротність можуть залишатися незмінними. До речі, цього разу зустріч із глядачем відбулася завдяки активному партнерству з групою компаній «Фокстрот», що підключилася не лише до національного кіновиробництва, але й вирішила підтримати фестивальний рух. Залишається сподіватися, що вдала спроба співпраці впише «Фокстрот» у компанію постійних і незмінних партнерів КРОКу назавжди.

Із властивим фестивалю гумором була зверстана програма анімавечора «200 на трьох». Ця «доза», що здається дитячою, була розшифрована просто: геніальним майстрам, «які вдихають життя в душі своїх персонажів», Юрію Норштейну й Едуарду Назарову в 2006-му році виповнилося по 65, а легендарній студії «Союзмультфільм» — 70. І вкотре поспіль зачаровували глядачів своєю дивною пластикою норштейнівські «Журавель і Чапля», викликали незмінний сміх і оплески герої назарівського «Був собі пес», ностальгічно стискалося серце в захопленні від улюблених багатьма поколіннями класичних образів Івана Іванова-Вано, Лева Амальріка та Петра Атаманова.

Найбільший у світі міжнародний анімаційний фестиваль, що триває у французькому місті Анси, був представлений обширною й різноманітною програмою своїх інтернаціональних призерів. Різноплановий роман, створений за 50 років існування студії «Загреб-фільм», включає в себе понад п’ятисот розділів, різних за формою, змістом і художніми достоїнствами. Загребська студія посідає гідне місце серед анімаційних шкіл, які цінуються у світі. До ретроспективи, показаної в Києві, увійшли роботи різних років, серед яких знамениті фільми Душана Вукотіча, Бориса Копара, Нєдєлко Драгіча й датована 2006-м роком «Теорія відображення» Дарко Бакліза.

Ретроспектива членів журі включила в себе фільми Жака Друєна, що став вже класиком голчатого екрану, що став вже класиком наймолодшої із суддів, яка працює у техніці гравіювання на гіпсових пластинах, Реджини Пессоа, шанованого вчителя багатьох всесвітньо визнаних аніматорів, гордості національного кінематографа Євгена Сивоконя.

Майстер-класи — незмінна складова всіх фестивалів і його «Зупинок». У ролі гуру цього разу виступив Михайло Алдашев, який пройшов блискучу школу таких яскравих індивідуальностей, як Юрій Норштейн, Едуард Назаров і Андрій Хржановський. У творчому архіві Алдашева увінчані багатьма міжнародними нагородами роботи: «Мисливець», «Різдво», «Комашки» та інш. З 1998 року Михайло — арт-директор і головний режисер студії «Пілот», яка працює сьогодні над знаменитим проектом «Гора самоцвітів».

Останній вечір було присвячено українським анімаційним прем’єрам. Їх зовсім мало, але вони, слава Богу, є. Були показані вже знайомі фестивальній публіці роботи Євгена Сивоконя, «Колискова» на музику «ВВ» Олега Цурікова, милі сни маленького таракашки Олени Педан і два фільми з жару, з полум’я, ймовірні учасники конкурсної програми майбутнього КРОКу — «Зачарований запорожець» Олени Марченкової та «Курка, яка несла всяку всячину» Маші Ведмідь.

Для мене справжнім відкриттям цих КРОКівських днів стала презентація нового документального проекту «Фабрика мрій», прес-секретаря фестивалю, відомого московського журналіста Сергія Капкова який став автором сценарію семи серій, із яких складається проект. При підвищеному інтересі до документального кіно, варто відзначити, фільми просвітницького характеру, тим більше об’єднані однією тематикою, йдуть, як правило, шляхом найменшого опору, закутуючись у густий флер штампів, і тон їхній дратує нав’язливою повчальністю.

Проект, створений на замовлення Федерального Агентства з культури та кінематографії, присвячений анімації та виконаний у телевізійному 26-хвилинному форматі. Автори дарують глядачу розкішну історію вітчизняної анімації не в задушливому пилові послідовної архівної побудови, а через професії, які населяють цю казкову рукотворну країну, та найяскравіших особистостей, які традиційно чаклують за кадром. Вдало знайдена Сергієм Капковим форма інтелігентно, без зайвих спецефектів — а втім, кому вони потрібні при таких яскравих героях і дивному світові, в якому вони проживають, — втілена в послідовно-логічний і теплий відеоряд режисером Олексієм Вахрушевим. Пересічний глядач, як правило, не встигає читати титри, особливо в анімаційному кіно. Раптом, у фільмі, що носить назву «Аніматор», ми знайомимося з тими, хто створив ці образи, які полюбилися, для нас. Наталя Дабіжа запрошує до свого дивного лялькового світу, який стає завдяки їй, абсолютно відчутним для нас, Віолетта Колесникова виявляється доброю знайомою — адже ми вже давно підкорені експресивності створених нею героїв із хрестоматійного фільму Федора Хитрука «Фільм, фільм, фільм» або персонажами грецьких міфів. Чи знаєте ви, що аніматор — це малюючий актор, який на відміну від студента театрального вузу, займається етюдами на спостереження і наслідування протягом усього життя, закликаючи на допомогу собі не лише увагу до найменших деталей, але й програючи кожний свій мальований або виліплений образ перед дзеркалом.

Наступний фільм — «Актори». Найвідоміші з них вдихали своїми голосами в Удава, Леопольда, кота Матроскіна, Вовка, Зайця, Царя чи Карлсона яскраву індивідуальність характерів. Колись сестри Бумберг привели на «Союзмультфільм» Михайла Яншина. За ним потяглися найкращі актори МХАТу. Євген Леонов і Ріна Зелена, Клара Румянова й Анатолій Папанов, Марія Виноградова й Олександр Лєньков, Тетяна Пєльтцер і Олег Табаков. Робота в анімаційному кіно — найвищий пілотаж професії артиста. Василь Ліванов, виявляється, «списав» свого Карлсона зі знаменитого кінорежисера Григорія Рошаля.

Ми побачили лише два фільми із семисерійного проекту, зроблені з любов’ю, тактом і знанням справи. Будемо чекати на інші. Добре б їх розтиражувати не лише для студентів і фахівців, але й для всіх, хто любить анімаційне кіно.

КРОК — 2007 пройде цим літом в Україні, й ми обов’язково зустрінемося зі старими знайомими та їхніми новими фільмами.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати