Газета – як стратегія

11 вересня «Дню» виповнилося вже 23 роки. За цією солідною цифрою — не просто майже чверть століття, пережитих редакцією разом із країною, яка щойно відновила свою незалежність. І «День» — це не тільки «холдинг інтелектуальних ініціатив». За баченням нашої головної редакторки Лариси Івшиної, «День» не просто газета — а стратегія перетворення УРСР на Україну, без заїзду в Малоросію».

І редакція цю стратегію втілює на всіх напрямках.

У своїх статтях «День» увесь цей час намагається давати суспільству аналіз, діагноз та прогноз явищ у різноманітних сферах життя. Копати вглиб, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки. Наше видання — фактично єдине, яке системно «веде» «справу Гонгадзе — Подольського». І те, що в ній досі не поставлено крапки, і неувага до неї інших — теж діагноз корумпованій системі кланового олігархату, побудованій Леонідом Кучмою, про що неодноразово писав «День». Якщо говорити про прогнози, то багато із них, висловлені головною редакторкою Ларисою Івшиною, збулися. Пригадати хоча б перші шпальти нашої газети (які ми, до речі, зберігаємо на видноті у нашому конференц-залі), де «День» попереджав про небезпеки силового варіанту розвитку подій на Майдані. На жаль, у більшості наші застереження не були почуті тими, хто приймає рішення, але то вже відповідальність не «Дня». І Лариса Олексіївна не перестала бути «архітектором простору», який ставить вищу планку та навіює суспільству правильні алгоритми. Як-от через проєкт «Маршрут №1» — «розумний глянець», покликаний сприяти «перехресному запиленню» бізнес— і культурних середовищ.

«День» також по суті став першим виданням, яке системно зайнялося відновленням історичної пам’яті. Наша «перша ластівка» в Бібліотеці «Україна Incognita», яка побачила світ 2002 року, витримала вже дев’ять (!) перевидань, а цього року новинка «День вдячності» стане вже 23-ю книгою, виданою редакцією! І наші газетні рубрики — «Історія та «Я» та «Україна Incognita» досі залишаються улюбленими для багатьох читачів. «Днівський» патріотизм — не міфічний, а заснований на знанні, часом і гіркому, але тільки це — правдивий шлях розвитку.

Для «Дня» завжди було важливо зазирати «за горизонт» і мислити про Україну в загальноєвропейському і загальносвітовому вимірі. Чи не тому посли багатьох держав вважають за правило перше своє інтерв’ю дати саме «Дню». Від самого початку газета виходила трьома мовами, ми видавали книги, наприклад топ із «Україна Incognita», і англійською. Нашим багаторічним колегою був світлої пам’яті Джеймс Мейс, який не тільки одним із перших розповів світові про Голодомор в Україні, а й поставив діагноз «постгеноцидність» суспільству і сказав, що «незалежність отримала УРСР, а не Україна». Премію його імені «За громадянську позицію в публіцистиці» «День» вручив уже 11 разів. Ще один вияв вдячної пам’яті і заохочення до якісної журналістики — Премія для власкорів імені Михайла Василевського, заснована Ларисою Івшиною 2017 року.

«День» — це і «фотогалерея на колесах», яка щороку об’їжджає за підтримки партнерів країну. Виставку — як моніторинг життя країни за рік — формує редакційне журі за підсумками міжнародного фотоконкурсу, який цього року відбудеться вже вдвадцятьперше! Ми показуємо через фотовиставки і «зони небезпеки», і «точки росту» нашого суспільства.

«День» — це також і прищеплювання «нової естетики», що втілилося і в оформленні усіх наших проєктів, і у вишуканому арт-супроводі Бібліотеки «Дня» — хустках, шаликах, браслетах і навіть парфумах! І це власний «швидкісний спосіб» вирощування нового покоління розумних медійників — наша Літня школа, яка 2019 року відбулася вже всімнадцяте!

Цей перелік можна продовжувати ще довго. Але найкращий аргумент — думки наших читачів. Їм, а також нашим партнерам, експертам і авторам — велика шана і вдячність від усього «Дня».

«МОЄ СПРИЙНЯТТЯ «Дня» СФОРМУВАЛАСЯ ЩЕ ТОДІ, КОЛИ ЩЕ НЕ ТРИМАВ ПЕНЗЛІ У РУКАХ, ЛИШЕ ГАЗЕТИ»

Володимир КОЗЮК, народний художник України:

— Кожна людина живе у своєму світі, світі який сприймається в міру її досвіду, інтелекту чи потреб. Моє особисте сприйняття газети «День» сформувалася ще тоді, коли ще не тримав пензлі у руках, лише газети. На той момент їх ще було багато, хоча серед безкінечного потоку тодішньої новоявленої «жовтухи» зовсім не важко було побачити світло променів чистоти цього видання. За рік-два я зайшов в Український дім і побачив чудову фотовиставку, виявилося, конкурс фотохудожників, де були представлені усі куточки України. Світлини були настільки художні, сильні, справжні, душевні і духовні, що навіть не посмів подати свої на наступний конкурс як молодий фотохудожник. Не насмілююся й досі, але щороку відслідковую цю подію, за можливості відвідую, бо тут можна не лише побачити візуальну історію сьогодення, а й навчитися жити, бачити те, що надихає на добрі справи, спонукає рухатися вперед, шукати «острівці» з такими, як ти є.

Я не став би порівнювати газету «День» з іншими засобами масової інформації. Для мене є «День» — як орієнтир, дороговказ, надійний партнер. Варто просто прогуглити наш міжнародний проект «Кращий художник», який створений, щоб змінити світ на краще, і у перших рядках пошуку буде газета «День», яка давно змінює цей світ на краще, як і ми. Ми рухаємося у одному напрямку, однією дорогою заради того, щоб про Україну знали у світі, щоб її поважали і дещо навіть заздрили, бо немає меж таланту наших людей, гідності наших захисників і працьовитості наших людей. Вітаю тебе, мій «День»! Бажаю жити і завжди бути в моєму житті. У житті тих, хто вартий, щоб для них писали.

«СВІТЛО, ЯКЕ ТВОРИТЬ СУЧАСНІСТЬ І НАБЛИЖУЄ НОВИЙ ДЕНЬ УКРАЇНИ»

Оксана САХАРЧУК, директор навчально-виховного комплексу «Локачинська загальноосвітня школа I—III ступенів — гімназія» (Волинська область):

— Всеукраїнська газета «День» давно стала інформаційним, світоглядним майданчиком, що гуртує навколо себе інтелектуальну еліту України. Численні проєкти видання формують особистість, яка критично мислить, вчиться на уроках історії, пишається своїм, українським. Меседжі вдячності, філософії пам’яті, толерантності, бережливого ставлення до культурних надбань та духовних цінностей, на яких побудований освітній простір «Дня», стали визначальними у формуванні читацької спільноти газети.

 Якщо особистість читає «День», підтримує і модерує проєкти видання, — для мене це один із маркерів ідентифікації її дієвої громадянської позиції, відстоювання національних інтересів. У переддень чергових іменин всеукраїнської газети «День» щиро дякую головному редактору видання Ларисі Івшиній, усьому талановитому колективу газети за світло правди, мудрості, культури, яке вони не втомлюються нести, світло, яке творить сучасність і наближує Новий день України.

«День» ДОЗВОЛЯЄ СКЛАСТИ ПАЗЛ»

Павло КРАВЧЕНКО, кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої історії Вінницького державного педагогічного університету імені М. Коцюбинського:

— Я взагалі критично ставлюся до засобів масової інформації, мало читаю друкованих видань, чого не можу сказати про газету «День», бо вона навіть структурно відрізняється від інших. Рубрики ніби сформовані під мої смаки. Газета реагує на кожну важливу дату в історії України і світовій, а це для мене, як історика, дуже важливо. Більше того, видання оперативно висвітлює події, які відбуваються в Україні і на міжнародній арені, в першу чергу на ті, які стосуються нашої держави. Тому я знаходжу у вашій газеті ту інформацію, яка спонукає до аналізу. «День» не дає прямі відповіді на складні питання, але дозволяє скласти пазл. А все тому, що, як би це банально не звучало, газета об’єктивна, не заангажована. У всякому разі я не зустрічав якихось відверто проматеріалів, за винятком проукраїнських — і це мені імпонує.

Більше того, для мене, як історика, газета є джерелом матеріалів, які можна використати для підготовки лекцій студентам. Я читаю нову історію Європи і Америки. Як приклад — нещодавня стаття Юрія Терещенка «Визвольні процеси в Англії та Україні XVII ст.» — про українське козацтво, про Англію й англійську революцію. Стаття дуже гарна з того погляду, що вона пов’язує світові події з історією України, Олівера Кромвеля і Богдана Хмельницького. Такі матеріали з паралелями цікаві, насамперед, студентам, для їхнього розуміння історичного процесу. Важливо те, що газета не шкодує своєї площі і публікує такі статті, які суттєво допомагають у вивченні історичних подій. Це оптимальне видання на сьогодні і не тому, що вам аж цілих 23 роки і хочу вас похвалити. Просто так і є!

Бажаю колективу і головному редактору Ларисі Івшиній у цей надскладний час, який починається (хоча й попередні 5 і 10 років були нелегкими), але саме зараз важливо витримати обраний курс, бути об’єктивними і продовжувати реагувати на всі події — всередині держави і поза її межами. Тримайте планку і, навіть якщо у вас суттєво не додадуться читачі, то старі — вас точно ніколи не покинуть.

«ІНФОРМАЦІЯ ТА АНАЛІТИКА ВЗАЄМОДІЮТЬ У ШИРОКИХ ТА ВІДКРИТИХ ДІАЛОГІЧНИХ КОНТЕКСТАХ ПОМІЖ ІСТОРІЄЮ І МАЙБУТНІСТЮ»

Роман ЯЦIВ, проректор з наукової роботи Львівської академії мистецтв, професор, історик мистецтва, постійний автор та експерт «Дня»:

— «День» залишається єдиним в Україні суспільно-політичним і культурологічним часописом, в якому інформація та аналітика взаємодіють у широких й відкритих діалогічних контекстах поміж історією і майбутністю. Втримуватися всеукраїнському щоденнику у такій рівновазі вдається, перш за усе, завдячуючи добре осмисленій редакційній політиці, стрижнем якої було і залишається національне сумління. А вже від цієї морально-ціннісної позначки публікаціями «Дня» маркується певна траєкторія поступу в сферах ідеології, культурної пам’яті, народної етики та світорозуміння, а також, що принципово важливо, розвитку інтелектуальних ідей, з якими змінюється український народ і нація.

«День» добре відчуває зв’язок між семантикою традиційної вишивки і новітніми дигітальними технологіями, якщо посередниками між ними є творче зусилля, прагнення людини збагатити світ.

«День» вчитується в обличчя як сучасної молоді, так і Лицарів Духу минулого, спонукаючи кожну людину до самовдосконалення, відкриття себе в Дії.

«День» нейтралізує апатію, виганяє з державницького шляху України кволість і блюзнірство, обираючи в супутники тих, хто хоче поповнити ряди сміливців.

Кожна книга, що формується за редакцією Лариси Івшиної, адресується тим сучасникам, які здатні мислити та вміють робити висновки, перетворюючи їх у силу долати негаразди та здобувати вершини Можливостей у всіх векторах життєдіяльності. 

«ХАЙ ДОВШЕ ВІКУ «ДЕНЬ» ТРИВАЄ...»

Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, народний артист України:

— Як колись театру, так і сьогодні газетам багато хто пророкує знищення новітніми технологіями. Марнослів’я. Психологи дослідили різницю в сприйнятті інформації, яка міститься на друкованих й електронних носіях. В перших домінує емоційне сприйняття, в других на передній план виходить інформаційна складова.

Тому вічно існуватимуть газети, журнали, книги. І наш «День» — газета не на один день, про що свідчить 23-річний щасливий роман із читачем. Так — саме роман!

Визначення поняття «журналістика» постійно переосмислюється. За академічним визначенням, це діяльність, пов’язана зі збиранням, обробкою та розповсюдженням інформації у засобах масової інформації. Цю доволі вузьку менторську позицію постійно переосмислює і розширює колектив авторів газети. І мудрість та виваженість емоції стали рисами характеру та честю видання.

Працюючи у діапазоні від глянцю до філософських досліджень, треба тонко відчувати читача, розуміти й любити його. Та найголовніше — уберегти від інформаційної інтоксикації. Сказав Борхес: «Якщо текст якісний — яка різниця чи написано його було сьогодні вранці, чи двадцять віків тому, чи тільки буде написано?».

Свідченням того, що саме такі тексти колекціонує «День» — чотиритомний екстракт газети, вирощеної «на дружніх до українського середовища помислах та діях», обсягом 3522 сторінки.

Коли люди читають тих, хто добре пише, вони навчаються добре говорити.

Щорічні журналістські школи газети «День» поставили багато голосів тим, хто тільки розпочинає виспівувати свою журналістську дорогу, яка має стати тією, що точно приведе до Храму. Головний редактор Лариса Івшина напучає молодь: «...Щоб «перемогти поразку» — не провалитися в «цивілізаційний люк», не бути «розкуроченим» на «запчастини», — треба повернути суспільству культ Розуму».

«Такі, хто вважає себе зобов’язаними закривати очі на що-небудь, скоро знайдуть себе примушеними закривати очі на все», — застерігав Ж-Ж. Руссо.

Очі «Дня» у переносному і прямому сенсах — беззастережні. Не раз бувало зі мною, коли придивившись до фотографії на шпальтах, я перечитував статтю.

Так на щорічних виставках фоторобіт, опублікованих протягом року в газеті, які видаються чудовим фотогербарієм, ще раз переосмислюєш минулі події, відчуваєш їх хвилювання, відлуння і настрій кожного дня. 

Зізнаюся, кожного дня народження нашої і дуже-дуже моєї газети, я згадую любиму і високошановану Ліну: «Осінній день, осінній день, осінній...

О, синій день, о, синій день, о, синій...».

«ВІТАЮ «ДЕНЬ» НАШ СЬОГОДНІШНІЙ — З «ДНЕМ», ЯКИЙ НАРОДИВСЯ ЗНОВУ!»

Сергій ТРИМБАЧ, кінокритик, сценарист:

— Це той випадок, коли розумієш і знаєш: є газета, на шпальтах якої живуть надії, живуть ідеї, здатні народити нові промені світла. У країні і світі, де чомусь у моді — ніч, присмерк, мерехтливі зблиски погаслих світил.

У «Дні» навіть пригасле прагнуть відродити — якщо там збереглась енергія сонця, енергія діяння. Культура не буває без дії, без рефлексії, навіть самоіронії, яка дозволяє побачити себе в часі і просторі.

А ще у «Дні» оживає давня і вчорашня історія, своя історія. У країні, де так довго видавали чужі історії за свої. Де чужим прикривали свою наготу і срамоту.

Ось знову почнеться день — з «Дня». Хай він, вона, вони тривають довго. А ніч най буде коротка...

«ЗНАЙДЕТЬСЯ ВСЕ»!

Анна ЛИПКIВСЬКА, театрознавець:

— Глянула у своєму архіві — і бачу, що моя перша публікація у «Дні» вийшла у грудні 1996 року. Тобто газета була тоді тримісячним немовлям... І відтоді «День» лишається тим майданчиком, де можна висловитися — в межах професії і не тільки, можна залишити щось важливе — для історії. За принципом «нехай полежить тут». Бо таких майданчиків за ці роки радикально поменшало, а в «Дні» все зберігається і функціонує — он, навіть електронний архів на місці. За перший період у ньому ще є прогалини, а далі, як то кажуть, «знайдеться все»!

Я не знаю, чого побажати паперовому виданню (хоч і підкріпленому сайтом, ясна річ) в епоху, яку дехто вважає добою смерті паперових ЗМІ. Хоча побажання — очевидні: жити, розвиватися, не йти проти сумління та, як казав Шекспір (хоч і маючи на увазі театр), «тримати дзеркало перед природою, показувати чесноті її власне лице, і підлоті — її власний вигляд, і кожному часу — його відбиток і особливості».

«ПРАГНЕННЯ ДО САМОВДОСКОНАЛЕННЯ»

Михайло РЄЗНИКОВИЧ, генеральний директор-художній керівник Національного театру імені Лесі Українки:

— Друзі, сьогодні, коли з газетних сторінок зник розділ «Культура», а про театр або не пишуть взагалі, або — в кращому разі — обмежуються переповіданням сюжету вистави, вашу роботу можна назвати подвигом. Професійний розгляд прем’єр, інтерв’ю з майстрами сцени, акторські портрети — все це, безумовно, потрібно й важливо. Це не лише фіксація документальних свідчень про сьогоднішній театр для історії, а й, передусім, спроби осмислення театрального процесу столиці. І треба це не лише глядачам, а й всім, хто любить театр. 

Бажаю всім, хто самовіддано працює в «Дні», не втрачати азарту, смаку до професії і прагнення до самовдосконалення!