"Гей, Масляна, яка ж ти мала!.."

­ Здавна говорять слов'яни про цей веселий святковий тиждень, і скрушно чухають потилицю, по його закінченні та додають: "Якби ж тебе сім неділь, а посту ­ одна!". Розуміючи утопічність народної мрії про "все коту масляна", кожен Божий день останнього перед Великим постом, по­церковному ­ Сиропусного тижня, насичують усілякими розвагами й пустощами. А якщо розібратися, вкрай важливими для кожної православної душі заходами.

Скажімо, в понеділок заведено провести необхідні зустрічі на всіх рівнях: із сусідкою, начальством і підлеглими (в кого є), партнерами абощо. У вівторок ­ добряче позалицятися. Ну а в середу ­ неодмінно приділити максимум уваги своєму харчуванню: оскільки м'ясо аж з понеділка вже вилучається з раціону тих, хто відважується постити за всіма правилами, а от сир, сметана та усілякі пундики та варенички ­ то скільки завгодно, аж до неділі, досхочу. А щоб більше вмістилося, наші предки відпрацювали широкий репертуар танців, забав та ігор на всі смаки: від катання з гірок на санчатах до видряпування на льодяні стовпи за чоботями. Але в суботу правовірний люд серйознішає, прагне пом'янути усіх померлих: близьких і не дуже. За святковим столом підносить сердечну молитву, сподіваючись що й на небі за нас заступатимуться, щоб у земних наших справах добре велося. І щоб у неділю ­ останній день Масляни - нам легше було відпустити від серця образи і гнів, щиро примиритися з усіма. Кажуть, у цей день навіть зять із тещею може помиритися, якщо йому смакуватимуть її млинці. А ті млинці у тещі завжди виходять на диво пишні й запашні, з золотавою скоринкою, як ніжне тепле сонечко навесні, зустріч з якою також призначено саме на Масляну.