«Готувати спеціалістів на випередження»

Розвиток промисловості й загалом сфери власного виробництва — запорука успішного функціонування економіки держави. Університет відіграє ключову роль у цьому ланцюжку, адже саме тут готують основне — інтелект, який здатен запустити й підтримати виробничий процес.

Початок нового навчального року видався нам актуальним приводом, аби поміркувати про нинішні реалії технічної освіти в Україні на прикладі «Львівської політехніки» — найстаршої і найбільшої вищої технічної школи Східної Європи. На запитання «Дня» детально відповідав під час інтерв’ю ректор Національного університету «Львівська політехніка», професор Юрій БОБАЛО.

— Юрію Ярославовичу, які основні виклики стоять перед сучасною технічною освітою в Україні? І як слід на них відповідати, на вашу думку?

— Викликів є дуже багато. Це пояснюється тим, що технічна освіта повинна дуже швидко змінюватися. І вона, за великим рахунком, так і змінюється. Технологічний цикл зараз значно динамічніший, ніж був раніше. Йдеться про цикл, протягом якого змінюються вимоги до вищої освіти як кузні кадрів. У1980-х — 1990-х роках технологіч ний цикл тривав 10—15 років. Тобто технології та техніка змінювалися протягом 10—15 років. Зараз усе змінюється набагато швидше. У нас є галузі промисловості, де технології змінюються щодва-щотри роки. Маю на увазі штучний інтелект, комп’ютерні науки та ще багато інших напрямків, де технологічні процеси дуже швидко змінюються.

По суті, ми готуємо спеціалістів упродовж п’яти років. Студент вступає на перший курс — через п’ять років він уже стає спеціалістом. Та за цей час можуть змінитися вимоги до технологій, і він, у результаті, не отримає тих знань, що мав би. Тому у «Львівській політехніці» ми відстежуємо всі ці процеси і стараємося все-таки по багатьох напрямках готувати спеціалістів на випередження. Втім, це процес двосторонній. З одного боку, студенти повинні бути до цього готові, а з іншого — необхідна цілковита готовність викладачів. Зараз викладач не може читати лекцію, з якою він працював десять років тому на цьому ж курсі. Це вже не актуально. Студент розуміє: те, що він почує, вже нікому не потрібно. Тому викладачам необхідно постійно оновлювати свій матеріал.

Загалом, це головний виклик і в освіті, і в промисловості, що є на даний момент. Тобто вчасно переорієнтувати освіту і промисловість на нові знання, новітні технології та вимоги до випускників.

«НИНІ СЕРЕД МОЛОДІ ДУЖЕ ПОПУЛЯРНІ КОМП’ЮТЕРНІ СПЕЦІАЛЬНОСТІ»

— Як би ви охарактеризували цьогорічну вступну кампанію?

— Вступна кампанія у «Львівській політехніці» пройшла успішно. Ми набрали приблизно стільки ж студентів на перший курс та інші курси, як і минулого року. Орієнтовно, якщо рахувати бюджетників і комерційників, то співвідношення становить 50 на 50. У цілому, ми набрали одинадцять з половиною тисяч студентів на всі курси. Ліцензійний обсяг, який має «Львівська політехніка», дає змогу набирати студентів на всі курси із запасом.

— Водночас доводиться чути думки, що зараз випускники не хочуть себе сильно обтяжувати технічними напрямками, а воліють отримати спеціальність, яка буде легшою в навчанні...

— Я би не сказав, що сучасні молоді люди хочуть отримати спеціальність, де вчитися легше. Звісно, на інженерні спеціальності вчитися значно складніше, ніж на право чи економіку, журналістику чи соціологію. Так уже, напевно, побудований людський мозок, що гуманітарні дисципліни студентам даються легше, а технічні спеціальності — важче.

Треба відзначити, що нині серед молоді дуже популярні комп’ютерні спеціальності. Цьогоріч у нас багато як ніколи вступників до Інституту комп’ютерних наук та інформаційних технологій (ІКНІ), а також Інституту комп’ютерних технологій, автоматики і метрології (ІКТА). Сьогодні зранку до мене заходив директор ІКНІ. Він скаржився на те, що йому дуже бракує площі. Бо в нього збільшився прийом і зріс контингент студентів усіх курсів. А на цих напрямках, зауважте, вчитися складно. Тут і математика, і фізика, які вважаються найважчими предметами у випускників шкіл. Але багато молоді йде на ці спеціальності, незважаючи на складність навчання.

Я вже не кажу про такі інженерні спеціальності, як механіка, машинобудування, автомобільний транспорт — там також важко вчитися. Та всі плани по набору вступників на ці напрямки ми виконали. Зокрема, багато студентів навчатиметься на комерційній основі. Тому я дещо не погоджуюсь із твердженням, що студенти прагнуть вчитися там, де легко. Студенти хочуть здобути спеціальність, яка їм подобається і до якої вони мають хист. Це, напевно, також серйозний виклик сьогодення: аби студенти були цілеспрямованими та орієнтованими саме на ту спеціальність, яку вони справді хочуть отримати.

«ЛЬВІВ ПРЕТЕНДУЄ, АБИ СТАТИ ГОЛОВНИМ ЦЕНТРОМ ІЗ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ ДЛЯ ІТ-ГАЛУЗІ»

— Львів рухається в напрямку, аби стати IT-столицею України. Як в освітній площині цьому сприяє «Львівська політехніка»?

— Назву одну цифру. В Інституті комп’ютерних наук та інформаційних технологій, тобто в основному інституті, який готує до комп’ютерних спеціальностей, цьогоріч навчатиметься чотири тисячі студентів. В Інституті комп’ютерних технологій, автоматики і метрології навчатиметься дещо менше, але також дуже багато. Так само чимало студентів і в Інституті телекомунікацій, радіоелектроніки та електронної техніки.

Уже зараз наші випускники є керівниками багатьох ІТ-компаній, які розміщені у Львові. Мені видається, що Львів цілком реально претендує на те, щоб стати головним центром із підготовки кадрів для ІТ-галузі.

Чому студенти хочуть освоїти ці спеціальності? По-перше, тому, що заробітна плата ІТ-фахівців значно вища, ніж на решті спеціальностей. По-друге, туди йдуть навчатися тому, що розуміють: там вони здобудуть дійсно хорошу освіту. А якісну освіту вони здобудуть за двох умов. Перша умова — студенти професійно орієнтовані й насправді прагнуть вчитися. Друга умова — в навчальному закладі є викладачі, які можуть їх якісно навчити.

У Львові, крім Політехніки, комп’ютерні спеціальності також освоюють у Франковому виші, Українському католицькому університеті та в інших навчальних закладах. Мені видається, що випускники львівських вишів уже зараз можуть претендувати на звання одних із найкращих в Україні.

«ОПТИМІЗУВАТИ НАВАНТАЖЕННЯ»

— Наукова діяльність — важлива складова роботи вашого університету. Які останні досягнення ви відзначите на науковому поприщі?

— Говорячи про наукові досягнення, слід наголосити ось на чому. Навантаження викладача в Україні коливається в межах 1500 годин на рік. Ця цифра складається із навчального, наукового, методичного та організаційного навантаження. Першочергова для викладача — це, зрозуміло, навчальна і наукова діяльність.

Якщо взяти останні роки, то максимальне навчальне навантаження має становити не більше, ніж 600 годин. Завжди наголошую — не більше. Про це кажу під час розмов із директорами інститутів і завідувачами кафедр. Як наслідок, навчальне навантаження більшості викладачів «Львівської політехніки» коливається в межах 300 — 500 годин. Лише на кількох кафедрах цей показник перевищує 500 годин.

Що це дає? По-перше, розвантажує викладача, який має більше можливостей займатися безпосередньо наукою. По-друге, це розвантажує студента, який має змогу більше займатися науково-дослідницькою діяльністю, зокрема, відвідуючи наукові гуртки і готуючи наукові статті. Ми не женемося за великими навчальними навантаженнями. Намагаємось оптимізувати навантаження таким чином, щоб і у викладача, і в студента була можливість займатися науковою роботою.

Які результати? За рейтингом World University Rankings 2018, «Львівська політехніка» і ще чотири українських вищих навчальних заклади увійшли в число тисячі найкращих університетів світу. Відповідно до рейтингу QS World University Rankings 2019, «Львівська політехніка» і ще п’ять українських університетів — також у числі тисячі найкращих. Це є свідченням, зокрема, високого наукового потенціалу львівських політехніків.

Чудові результати демонструють науково-дослідні інститути, які працюють у складі університету. Наприклад, можу відзначити професора Інесу Большакову, яка займається радіаційно стійкими матеріалами для сенсорної електроніки. Її наукова група долучилася до розробки сенсорів магнітного поля, зокрема для колайдерів.

Також варто наголосити на результатах у галузі космічної техніки. Наші науковці брали участь у розробці космічних апаратів «Січ-1», «Січ-2», а також EgyptSat-1 — супутника, виготовленого конструкторським бюро «Південне» на замовлення Єгипту.

Результати наукових досліджень публікуються в наукових статтях. За кількістю публікацій у журналах, які входять у науковометричні бази даних Scopus, «Львівська політехніка» займає провідне місце серед українських вишів. У Інституті телекомунікацій є кафедра напівпровідникової електроніки, де науковці регулярно публікуються в журналах Sсopus. Це найвищий рівень наукових видань. І це одні з тих, хто найчастіше публікується там із усіх українських вчених.

«ІНЖЕНЕР БЕЗ ГУМАНІТАРНОЇ СКЛАДОВОЇ — ЦЕ РОБОТ»

— Гуманітарна складова також дуже важлива у вихованні інженерів. Як цю складову доповнюють у «Львівській політехніці»? І яку роль тут відіграє багаторічна співпраця з «Днем»?

— Якщо стисло розповісти про співпрацю «Львівської політехніки» і газети «День», то це не сказати нічого. Ми дуже цінуємо це видання та співпрацю, яка триває уже упродовж багатьох років. І головне, що цю співпрацю підтримує головний редактор «Дня» Лариса Івшина. Ми вдячні їй за те, що вона знаходить час і регулярно приїжджає до нашого університету разом зі своїми просвітницькими проектами.

Зараз, оглядаючись на наш спільно пройдений шлях, деколи задумуєшся, наскільки багато втратила би «Львівська політехніка», якби цієї співпраці не було. Цінуємо і тішимося, що вона у нас є.

Гуманітарну складову нашим політехнікам допомагає підтримувати Міжнародний інститут освіти, культури і зв’язків з діаспорою, директором якої є Ірина Ключковська. Вона, по суті, очолює цю роботу в університеті, зокрема, організовуючи всі заходи, які в стінах нашого університету проводить газета «День».

«Львівська політехніка» — технічний виш, який готує здебільшого інженерів. Однак інженер без гуманітарної складової — це робот. Тому ми прагнемо все-таки, крім спеціалізованої технічної освіти, вкласти в душу кожного випускника гуманітарну складову. Щоби він розумів: головне не метал і не комп’ютер, а люди, які виготовляють цей метал і користуються цим комп’ютером. Мені здається, що нам це вдається. Випускники «Львівської політехніки» — це не просто інженери, а інженери з гуманітарною освітою.

Коли ми в університеті відкрили спеціальності з журналістики, права, педагогіки, психології, то до мене зверталися: «Для чого у Львові ще один виш, який готує ці фахи? У нас же багато таких вишів». І я казав: «Ми готуємо цих фахівців не тому, що хочемо наслідувати інші виші, а тому, що цим спеціалістам, крім гуманітарної складової, даємо змогу здобути також технічну освіту». На перших курсах ми практикуємо елементи технічної освіти. Бо, наприклад, журналіст, який може красиво написати, — це хороший журналіст. Але те, що він напише на теми промисловості й технологій, може не завжди відповідати тому, що є насправді. Якщо журналіст пише про якийсь технічний процес, то він повинен у цьому дещо розумітися. Те ж саме у випадку з роботою правника чи іншого фаху. Потрібна елементарна база.

У «Львівській політехніці» гуманітарні спеціальності поєднані з технічним спрямуванням, а технічному фаху надаємо гуманітарної складової. Намагаємося підтримувати баланс.