I Луценко не допоміг

Троє воротарів побували на останньому рубежі оборони «Динамо» у трьох матчах цьогорічної Ліги чемпіонів. І всі троє пропускали м’ячі. Досвідчений Луценко, який, напевно, і не сподівався вже у своєму житті зіграти на такому рівні, був поставлений у динамівські ворота в грі проти команди з Ліона. Поставлений замість дискваліфікованого Шовковського і травмованого Рибки. Ще три м’ячі влетіли у ворота динамівців. Воротар у ці моменти зіграв не кращим чином. Та хіба лише він винен у тому, що поки що результат виступу одного із лідерів українського клубного футболу на євроарені має такий ганебний вигляд?

Так буває у житті, коли все сходиться і не щастить навіть там, де завжди щастило. Здається, всі нещасливі зірки встали нині над головою тренера Де’мяненко, чия команда тричі поспіль була розгромлена у Лізі чемпіонів із великим рахунком. Можна говорити, що кияни не заслужили саме таких поразок, що підготовка велася вірно, але щось у вирішальні моменти не складалося. Це справді так. По ходу гри «Динамо» не поступалося ні румунській «Стяуа» із Бухареста, ні іспанському «Реалу» із Мадрида, ні французькому «Олімпіку» із Ліона. Але м’ячі один за одним влітали в наші ворота. Коли так не щастить, слід робити висновки. Які?

Повернемось до початку гри із французьким чемпіоном, в якій «Динамо» вирішило здивувати суперника несподіваним тактичним рішенням. Тренер киян перетасував гравців так, як вони ще не грали цього року жодного разу. Напевно, у цьому був сенс. Варто було наситити центр поля, перекрити напрямки атак, забезпечити надійність в центрі оборони. До того ж кожен гравець українського клубу віддавав всі сили грі з першої до останньої хвилини. Ну і що?

Французькі гравці робили так само. Вони, напевно, і не знають, як можна грати не на повну силу. Попри холодну погоду, гості почувалися на футбольному полі комфортно. Висококласний захист і мобільний півзахист «Олімпіка» приблизно за п’ятнадцять хвилин розібралися що й до чого. Ліонці нікуди не поспішали, очікуючи свого шансу. Тим часом кияни свої шанси не використали. Здавалося, що динамівці не до кінця вірили у те, що можуть обіграти такого суперника.

Після першого ж м’яча у ворота «Динамо», майстерно забитого французьким бразильцем Жуніньо дальнім ударом зі штрафного, доля гри була вирішена. На старанну біганину господарів гості відповідали окремими, але майстерними атаками. Створивши за гру лише один стовідсотковий момент для того, аби забити м’яч, французька команда забила... три голи.

Могло бути інакше? Авжеж. Якби динамівцям трохи пощастило на початку гри, коли можна було забити гол. Коли б не було кількох промахів у захисті. Коли б впевненіше зіграв воротар. Власне, всі локальні успіхи «Динамо» на міжнародній арені за останні роки були саме посмішкою вдачі у відповідь на старанність і працелюбність команди. Ні тоді, ні тепер на щось інше киянам розраховувати не доводиться. На відміну від своїх європейських суперників віце-чемпіони України не мають того класу гри, який би уможливлював досягнення результатiв, не озираючись на фортуну. Пощастило — виграли. Не пощастило — програли. Ось як коротко звучить нині тактика і стратегія київського «Динамо», яке було у давні часи чемпіонату СРСР законодавцем вітчизняної футбольної моди.

Яку гру проповідує нинішнє «Динамо»? Чим ця гра краща за ту, яку показують провідні клуби Європи? Немає відповіді. Команда просто виходить і «віддає всі сили боротьбі». І все. Чи дивно після цього бачити катастрофічні результати киян у лізі чемпіонів, турнірі, де кращі команди Європи, очолювані кращими тренерами, виходять на передові рубежі футбольної думки, створюючи за допомогою висококласних футболістів висококласний футбол. Фахівці футболу смакують стратегічні задумки тренерів провідних клубів світу, намагаються вгадати, яким шляхом піде найпопулярніша гра людства у найближчі роки. Чи є у цьому процесі тренери київського «Динамо»? Якою вони бачать гру команди у найближчі роки? Під яку тактичну модель підбирають виконавців?

На жаль, всі ці запитання риторичнi. Фізичної підготовки та морально-вольових якостей, якими завжди славились наші команди, сьогодні замало не тільки для перемог у Європі, а й просто для пристойного виступу в компанії провідних команд континенту. Востаннє передову модель гри у футбол в київському «Динамо» будували понад тридцять років тому тренери Базилевич та Лобановський. Тоді ця модель була близька до футбольних вершин. Сьогодні вона вже нижча за фундамент.

Можна скільки завгодно міняти гравців та тренерів, шукати таланти на всіх континентах, ставити найвищі завдання. Але коли команда грає у незрозумілий футбол, винаходячи для кожної гри нову тактику, годi чекати покращення результату. Хіба що пощастить. Або Луценко на воротах надійно зіграє.