Iсторія без фальші

Церемонія вручення срібних орденів «Народний герой України» відбувалася у стінах середньовічного Луцького замку. Ця нагорода — не державна, її заснували у 2015 році волонтери, як «відзнаку за мужність, відвагу, самовідданість, героїзм виявлені при захисті незалежності України, засвідчення шани та поваги українського суспільства до кращих своїх представників». У Луцьку почесні нагороди вручали люди, які не тільки мають високі державні нагороди за бойові відзнаки, а є своєрідною легендою російсько-української війни на сході України. Це Герой України Василь Тарасюк,  родом із селища Заболоття Любомльського району, який відзначений вищою державною нагородою за бої на авдіївській промці 2017 року, це Павло Чайка, родом із Рожищ, повний кавалер ордену «За мужність», десантник, учасник боїв за Донецький аеропорт, а також засновниця добровольчої медслужби «Вітерець» Галина Алмазова.

Орденом посмертно відзначені Тарас Зозуля з 80-ї десантної бригади (21-річний десантник загинув 31 серпня 2014 року у бою біля Луганського аеропорту, боєць лишився прикривати відхід групи з пораненими), Володимир Майборода з 24-ї бригади (загинув 8 квітня 2018 року біля селища Жованка,  при атаці противника), Максим Шульга з 80-ї десантної бригади (брав участь у звільненні міста Слов’янськ та села Миколаївка, був у розвідувальному дозорі під час прориву до Луганського аеропорту, виконував завдання щодо охорони Луганського аеропорту, брав участь у звільненні населених пунктів Георгіївка, Лутугіне, Круглик, Червона Поляна, Лісне та Новосвітлівка. 26 серпня 2014 року під час танкового обстрілу Максим прикривав побратимів, але був важко поранений і загинув). Прижиттєво срібний орден «Народний герой України» отримали воїни, кожен з яких гідний цього високого звання.

Розкажу лише про одного, Богдана Макарова, у жовтні 2014 року газета «День» розповідала про... його весілля у  луцькому військовому госпіталі, де він доліковувався після поранення. За названих батьків на тому весіллі виступили волонтери, журналіст із Луцька Наталія Шепель та підприємець з Володимира-Волинського Костянтин Зінкевич. У госпіталі накрили солодкий стіл, грали луцькі музики. Молодятам подарували телевізор. Про мужність Богдана тоді розповідав у соцмережі Зінкевич: «20 липня під Сєверодонецьком окопалися один танк і дві беемпешки української армії. Вдосвіта почався обстріл наших позицій із мінометів. Надійшла команда знищити ворога в місті. Танкісти пішли в бій першими, розбили повністю блокпост, а бійці на БМП зачищали місто. Так і рухались. Разом із 51-ю бригадою в місті працювала Нацгвардія. У результаті наш танк повністю зруйнував три ворожі блокпости, що дозволило військовим швидко зайняти місто і навіть дійти до Лисичанська. Перед Лисичанськом є два мости через ріку. Перед одним зайняв позицію комбриг із групою, а через другий поїхав танк з екіпажем Макарова. Цей міст завдовжки до 150 метрів. І коли танкові до протилежного берега залишалося 50 метрів, стався сильний вибух закладеної під мостом вибухівки. Частина моста впала. Танк завис на опорі на висоті 12 метрів над водою... А через три дні був Лисичанськ... По танкові постійно били гранатомети й міномети. Від пропалювання броні рятував тротил, який танкісти позакладали в зовнішні коробочки ще в Дачному. Богдан каже, що баштою крутили по повному колу, і нікого з наших не бачили. Вони навіть подумали, що їх покинули. Але він вирішив прийняти бій. Як потім виявиться, танк відірвався від своїх на 900 метрів...». Опісля волонтери навіть організували Богдану та його коханій реабілітацію... на Кіпрі, задіявши цілий ланцюжок людей.

Весь час під час церемонії нагородження переслідували два відчуття: гордості за те, що у нас ще є такі мужні люди, віддані ідеї та державі, і відчуття безсилля щось змінити у ставленні держави до них. Адже орден «Народний герой України» отримав і Максим Попов, автор проєкту «Книга пам’яті полеглих за Україну». Держава досі не має і не веде зведеного переліку загиблих на сході воїнів. І знову це роблять волонтери. Сайт memorybook.org.ua, започаткований Максимом, подає зважену й правдиву інформацію про всіх загиблих українських військових із різних родів військ та відомств, а також волонтерів та інших дотичних до АТО осіб.

Чи варто відзначати людей ось такими недержавними нагородами? Це питання ставлю Богдану ЗЕКУ, завідувачу науково-експозиційного відділу новітньої історії Волинського краєзнавчого музею. Богдан був на церемонії від початку до кінця, не лише з пошани до відзначених, а й щоб отримати нові експонати для музею. Саме він свого часу запровадив у музеї цикл бесід «Перемоги української зброї». Починав він ці розмови заради того, аби донести до своїх слухачів факти: українці у своїй історії далеко не завжди програвали, а чимало і перегравали противника. Продовженням циклу став проєкт «Наші захисники» — не тільки зустрічі, а й збір експонатів, свідчень, матеріалів про неоголошену російсько-українську війну на сході України, які стануть у майбутньому джерелом дослідження істориків і водночас свідками нашої історії. Пам’ять про цю знакову історичну подію — вручення орденів «Народний герой України» — буде і у Волинському краєзнавчому музеї: це прапор України та афіша з автографами нагороджених.

«Обов’язком музейника є не лише берегти минуле, але й фіксувати події, які стають історією. Експонати — це не просто речі, вони мають здатність розповідати історію без фальшу. Саме тому науковці Волинського краєзнавчого музею відвідують такого роду заходи, тим більше що у нас вже одна із найбільших колекцій у регіоні про участь волинян в АТО і ООС», — поділився Богдан. У Луцьку вручили ордени «Народний герой України» воїнам, медику і волонтеру