Кальчіо по-турінськи «Ювентус» – «Динамо» – 5:0
Статистика напередодні гри між «Ювентусом» і «Динамо» не передрікала киянам нічого доброго. Саме з італійськими командами, в тому числі з нинішнім чемпіоном Італії динамівці вже четвертий десяток років грають вкрай невдало. Три нічиїх і вісім поразок — ось яким був результат попередніх ігор київського клубу з італійськими командами в офіційних турнірах. Звичайно, всі ми сподівались, що цього разу сумну традицію буде порушено.
Тривога за результат гри з’явилась одразу після прибуття «Динамо» до столиці Пьемонта. Більшість місцевих жителів, які масово «хворі на футбол», факт прибуття української команди ніяк не зачепив. У сотнях кав’ярень та піццерій народ говорив про футбол, майже не згадуючи «Динамо». Все більше про «Манчестер», «Ліверпуль», «Барселону» та «Реал». Не забували і «Мілан», який є традиційним суперником турінських клубів. Так, саме клубів. Бо, як виявилося, скромна команда «Торіно», яка плентається в хвості італійської футбольної ліги, є предметом уболівання чи не всіх корінних туринців. Знаменитий «Ювентус», 26-разовий чемпіон Італії, володар усіх можливих європейських і світових титулів, безуспішно бореться за симпатії земляків і ще жодного разу не зібрав повних трибун на збудованому 12 років тому красені «Стадіо делле Альпі».
Ось вам перша відмінність італійського кальчіо від нашого футболу. Ви можете собі уявити, щоб пів- Києва вболівало за команду-аутсайдера, маючи команду-лідера? А в Італії це нормально. Бо футбол, тобто кальчіо в цій країні — невід’ємна частина життя. Більшість італійців вже понад сто років проводить неділю стандартно — зранку до церкви, після обіду чи увечері на футбол. Футбол в Італії не закінчується ніколи. Стадіони заповнюються не раз-два на рік iз нагоди приїзду знаменитих гостей, а щотижня. І йдуть люди на футбол не подивитись на чужих зірок чи порадіти перемозі, а вболівати за своїх. Вірно, щиро, з покоління в покоління. Можливо тому так буденно сприйняли у Туріні приїзд київського «Динамо».
У нашої команди був шанс довести, що український клуб вартий більшої уваги. Вірилось, що набравши хід у серпні, команда Олексія Михайличенка гідно зіграє з одним із світових суперклубів. Однак цього разу удача одразу ж повернулася до киян спиною. І як не намагались наші футболісти подивитися їй в очі, всі дев’яносто хвилин динамівці бачили лише спину Фортуни, причому з кожної хвилини все нижче і нижче. Хто знає, як би все пішло, якби Хацкевич пробив головою на три сантиметри вище, якби Шацьких влучив у ворота із прекрасної позиції, якби Гіоанне не вирішив «погратися» з Недведом на останньому рубежі оборони?
Готуючись до гри з чемпіоном Італії динамівці не могли не враховувати, що проти них гратимуть визнані світом зірки. Але те, що Давідс, Недвед, Дель Пьєро, Тюрам, словом усі гравці «Ювентуса» так дисципліновано зіграють у захисті, починаючи його біля наших воріт, напевно здивувало. Наші так і не змогли вирватись iз лещат пресингу турінців, які змушували помилятися наш захист. Спочатку Саблич не встиг за Ді Вайо, і той відкрив рахунок після подачі кутового. Потім Недвед «вкрав» м’яча у Гіоанне й видав його під удар Дель Пьєро. Як грати з одною з найкращих команд світу, програючи у перші хвилини 0:2?
Український футбол не дає відповіді. Наші хлопці, нехай і зібрані з усього світу, не вміють поки що грати не зважаючи на результат. Саме тому друга половина гри виявилась для прихильників «Динамо» суцільним кошмаром. «Ювентус» робив на полі все, що хотів, а наші лише епізодично смикались погано організованими контратаками. Ніби заціпеніли наші тренери, ніяк не втручаючись у хід гри. Звісно, майстерність зірок «Ювентуса» виблискувала в ці хвилини всіма барвами. Милуватися грою віртуозів кальчіо заважало лише те, що обігравали вони київських динамівців, від яких ми цього вечора марно чекали проявів зібраності та волі якщо не до перемоги, то хоча б до збереження авторитету клубу на міжнародній арені. Розгром у Туріні мало не став рекордним в історії «Динамо». Якби в останні хвилини Рева не врятував команду у кількох моментах, «досягнення» 1992 року, коли нас iз рахунком 5:0 обіграла португальська «Бенфіка», було б перевершене.
Результатів таких болючих поразок може бути два. Перший — команда розвалюється, втрачає віру в себе і пливе по турнірній течії віддавшись волі обставин. Звісно, що вірити в таке не хочеться, хоча тривога є. Другий можливий результат — команда мобілізується і з потроєною силою бореться за перемогу в наступних іграх. Згадаймо урок кальчіо, який був даний динамівцям тим самим «Ювентусом» у 1998 року. Після поразки від турінців вдома з рахунком 1:4, «Динамо» стало ще сильніше і за рік був обіграний клубний чемпіон Європи «Реал», а знаменита «Баварія» ледве унесла ноги із Києва, програючи 1:3 і дивом зрівнявши рахунок.
Вже за чотири дні ми дізнаємось, який буде результат цього разу. «Динамо» гратиме у Роттердамі із «Фейеноордом». Оскільки в груповому турнірі Ліги чемпіонів грати ще чотири тури, становище цілком можна виправити. А там і до нового зіткнення футболу і кальчіо недовго залишиться. В листопаді «Ювентус» приїде до Києва. Чи буде тоді футбол по- київськи гідним Ліги чемпіонів?
