Хто кому служить?

Йдеться про парламентські слідчі комісії. «Нехай розберуться спочатку в себе, тоді я готовий впустити ці комісії у виконавчу владу», — це заява гаранта Конституції, який за цією самою Конституцією, аж ніяк не є головою виконавчої влади в Україні. По ідеї, з тим самим успіхом пан Кучма міг би заявити: «Я готовий дозволити (або не дозволити) сповідати християнство». Позаяк, і свобода віросповідання, й принцип розподілу та незалежності судової, законодавчої та виконавчої влади — основоположні принципи устрою нашої держави.

Чи ні? Й коли виконавча влада виконує цю вказівку Президента, то, виходить, це означає, що Президент на ділі хазяїн Кабміну?

Однак, згідно із законом про інформацію, будь-який громадянин може прийти до будь-якого державного органу й отримати будь-яку (несекретну) інформацію. А тепер спробуйте уявити, як якийсь Петро Петрович із вулиці приходить в уряд і говорить: «Добродії міністри, я, як чесний платник податків, на свої кровні утримую уряд. А нумо, надайте мені, понове, інформацію про витрачання коштів із позабюджетних фондів». Уявили? Тому здавалося, що хоча б депутатам парламенту, та ще й організованим у комісії, вдасться підняти завісу таємниці над діяльністю виконавчої влади.

Однак Президент наклав вето на закон про слідчі комісії. Тим самим він недвозначно дав зрозуміти: про будь-який контроль за діяльністю влади в найближчому майбутньому не може бути й мови. Старе питання: «Хто кому служить: народ України — чиновникам або чиновники — народу?» — Президент знову вирішив на користь чиновників. Таким чином, одна з головних умов демократичного суспільства — прозорість і підконтрольність виконавчої влади — як і раніше залишається невиконаною.

Обивателям залишається тільки здогадуватися, що ж там таке коїться, коли Президент так гнівається від однієї думки про перевірку структур виконавчої влади, та перечитувати у вільні хвилини статтю №5 Конституції України: «Ніхто не може узурпувати державну владу».