Клоун живий і не здається!
Справжній клоун-ексцентрик з великим червоним носом, в цирковому костюмі — на асфальті вулиці (Олеся Гончара, 77). Стоїть біля входу в кафе «Шапіто» з непрозорою темною вітриною й сумною вивіскою неминучої установи «Скорбота» неподалік.
Постать працюючого жонглера, який, безумовно, заманює в кафе, мені не здавалася тут веселою й доречною. Поки я з ним не познайомився. Відрекомендовую — Олег Павлович Ловигін. Артист цирку широкого профілю — жонглер, акробат-ексцентрик. Закінчив Московське циркове училище у чудового педагога, племінника знаменитого революціонера — однойменно — Миколи Ернестовича Баумана. Завершував кар’єру у спектаклі Юрія Володимировича Нікуліна «Обережно, клоун». Об’їздив весь Союз, від Риги до Кушки, побував з гастролями в 274 містах (в деяких — по декілька разів). Три роки як на пенсії. Пенсія циркачам дається за 20 років праці. Заслужено: Олег Павлович має травми голови, ушкодження. Однак зараз — здоровий і працездатний. Бадьорий. Але в ранній пенсії (43 роки) — нова прикрість.
— Останніми роками, — каже Олег Ловигін, — працюючи в Держцирку, вже не могли прогодуватися. Комерційні цирки платять більше, але в них багато аферистів — обманюють, «кидають» артистів. А в держцирку на пенсії я вже не можу працювати за своїм фахом. Це закон. Не маю права. Нісенітниця, звичайно. Але що робити і як жити?
— У вас сім’я...
— Так, циркова. Дружина — повітряна гімнастка, син зараз вчиться в Київському цирковому училищі, здібний жонглер... Із семи місяців з нами працював і репетирував. Я потримаю на руках — дружина працює. Потім я виступаю — дружина няньчить. А зараз тут утрьох працюємо.
— Як же ви прийшли на цю вулицю, до цього «Шапіто»?
— Хазяїн кафе — добра й ділова людина. Покликав, щоб ми розважали дорослих відвідувачів, а тепер, головним чином, — їхніх дітлахів. Ми, циркачі, влаштовуємо кафе, а кафе — нас. Взаємовигідно.
— І як же реагують дорослі й діти на клоуна на вулиці?
— Діти? Тягнуть матусь і татусів до мене через дорогу. Стали влаштовувати у нас вистави, веселі дні народження, ранки. Стали ходити батьки з дітьми.
У кафе все це відбувається взимку. А через під’їзд у внутрішньому дворику — літній цирковий майданчик. Тут і кумедні декорації, і циркові гойдалки, і трапеції розвішуються. Для дітей і для артистів.
— І що ж у програмі?
— Сім’єю працюємо (утрьох). Є в нас гімнастка повітряна, акробати-ексцентрики, дресирувальник з ведмедем і пітоном. Тягнемо на дві години. З цікавістю й успіхом.
— Але для цього вам треба кожен день годинами стояти на вулиці й жонглювати. Чи легко ...
— Добровільна ініціатива. Підтримую форму: працюють руки, спина. Репетирую. Чим більше стою, тим більше зазву — тим краще і для кафе «Шапіто», і для нас. І для дітлахів.
— Отже, репетиції тривають, спектаклі продовжуються. Значить, хоча й на пенсії, не здаєтеся?..
— Ні в якому разі! І цирк, і життя — тривають!
...Невже реклама вийшла? Як сказати. А якщо, дивлячись на несумуючого клоуна, мені захотілося підбадьорити не лише його. А, можливо, й себе?
