Кондуктори проти конструкторів

З колишнім однокурсником Президента України — Юрієм Кузьмичем Холодом — ми познайомилися восени минулого року, коли в Дніпропетровську готувалися до ювілейної зустрічі випускників фізтеху ДДУ. Мій співрозмовник виявився справжньою знахідкою для журналістів. І не лише тому, що близько знав Леоніда Кучму й жив з ним в одній кімнаті студентського гуртожитку, а й як людина, котра багато років працювала в ракетно-космічному конструкторському бюро «Південне». Поговорили ми тоді й про нелегке життя колишніх ракетників, чимало з яких нині вже пенсіонери. Проте сталося так, що зовсім нещодавно нам довелося знову повернутися до цієї теми. Юрій Кузьмич зателефонував і попросив допомогти йому та його колишнім колегам в одній проблемі, що добряче вже набридла.

Її суть така — ще у вісімдесяті роки працівникам КБ «Південне» поблизу селища Кіровське надали дачні ділянки. Брали їх охоче, зокрема й Леонід Кучма, і, як виявилося пізніше, зовсім не дарма. За нинішніх важких часів для багатьох ракетників-пенсіонерів урожай з шести соток свого саду-городу при скромнiй пенсії став серйозною підмогою. «Годуємося від цієї землі ми з дружиною, — розповідає Юрій Кузьмич, — та ще й дітям допомагаємо». І все було б добре, але добиратися до садівничого товариства «Сфера» останніми роками стало справжньою мукою. Катери Дніпром ходять тепер рідко й, по суті, єдиним транспортним засобом залишаються маршрутні автобуси. Далі немолодим людям доводиться йти пішки ще 3 з лишком кілометри. Вирішити цю транспортну проблему товариство «Сфера» намагалося неодноразово, звертаючись з листами до керівництва автотранспортних підприємств. Пропонували продовжити маршрут до дач або укласти договір про виділення окремого рейсу, але віз, як-то кажуть, і нині там. «Іноді пройдешся по спеці туди й назад, — каже Юрій Кузьмич, який переніс важке захворювання й має третю групу інвалідності, — й серце заходиться. А як жінкам»?

Проте серце, а ще більше душа, у ветерана-ракетника все частіше болить через інше — повсякчас пасажирам-пільговикам доводиться терпіти хамство водіїв і кондукторів. Ось уривки з його листів до начальника обласного управління автомобільного транспорту та директора підприємства- перевізника ВАТ «ДАТП 11231»:

«3 вересня 1999 року я їхав у мікроавтобусі за маршрутом 122 Б «площа Островського — сел. Кіровське» на пільгових правах. При посадці показав посвідчення (учасника Великої Вітчизняної війни) водієві. При виході водій знову став вимагати посвідчення, забрав його, став вимагати плату й відмовився повертати мені посвідчення. На мою адресу було сказано багато неприємного. Насилу вдалося забрати свiй документ».

«12 грудня 1999 року я був свідком, коли інший водій зазначеного маршруту образливо поводився з ветеранами війни, відмовлявся брати пільговиків».

«12 червня 2000 року в центрі сел. Кіровське я сів у автобус, який їхав за маршрутом 122 Б, пред’явив кондуктору посвідчення учасника ВВВ на право пільгового проїзду. Кондуктор — молодий чоловiк — заявив, що його автобус комерційний і став казати всілякі грубощі й образливі слова, трусити мене за плечі й погрожувати фізичною розправою. Аналогічно поводився цей кондуктор і з іншими пільговиками. Грубе ставлення до пасажирів-пільговиків, а часом здирство плати за проїзд можна спостерігати й з боку інших кондукторів. Пільговикам забороняють сідати в автобус і погрожують силоміць висадити їх дорогою».

«8 березня 2001 року водій, незважаючи на пред’явлене посвідчення, почав вимагати плату, образливо поводився. З Кіровського до дач мені довелося йти пішки з важким болем у серці».

Подібних інцидентів, що сталися з ним або його колишніми колегами по КБ «Південне», Юрій Кузьмич, за його словами, може назвати безліч. А листування з АТП, обласним управлінням автомобільного транспорту, скарги на жахливу поведінку водіїв і кондукторів? Відповіді чиновників, мабуть, можна було б видати окремою книгою. Не можна сказати, що всі ці заяви залишаються без відповіді. В них повідомляють, що винних покарано, усунуто з посади, знято з маршруту. Траплялося й таке, що кондуктори вибачалися в усній або письмовій формі, визнаючи, що учасникам війни прав на пільговий проїзд ніхто не скасовував. Проте приниження ветеранів, за словами Юрія Кузьмича, тривають і досі.

Самі керівники АТП, а також обласного транспортного управління схильні пояснювати походження, як говориться в однiй з офіційних вiдповiдей, «негативними явищами в розвитку економіки країни», що «позначилися на роботі автомобільного транспорту й, відповідно, на транспортному обслуговуванні населення». Серед таких перераховуються підвищення цін на паливо, запчастини, автошини, через що «автопідприємства опинилися в складному фінансовому становищі». Крім того, зазначається далі, «практично припинено фінансування перевезення громадян пільгових категорій з бюджету». Як наслідок, транспортники змушені «запроваджувати обмеження в наданні місць громадянам, які на це мають право». Через брак власних транспортних засобів автопідприємства на умовах договорів залучають для роботи на маршрутах приватних осіб — власників транспорту «Із цими перевізниками, — сумно констатується в листі, — значно складніше проводити профілактичну роботу, ніж з водіями — штатними працівниками автопідприємств».

Дійсно, з «профілактичною роботою» на дніпропетровському транспорті, судячи з усього, не все гаразд. Не так давно на одній з нарад, де була присутня преса, довелося почути про зовсім дикий випадок. Розгніваний водій висадив дорогою сліпого, який не придбав квитка. Намацуючи ціпком шлях, бідолашний до пізньої ночі добирався додому із центру міста на віддалений житловий масив. Про зрячих годі й казати...

І все ж Юрій Кузьмич Холод ставить запитання: до яких пір зневажатимуть законні права пенсіонерів і ветеранів? І чому колишні конструктори, «які вчили ракети літати», сьогодні не можуть дістатися до свого городу? Остаточної відповіді від місцевих чиновників, які посилаються на об’єктивні труднощі й політику уряду, він не сподівається вже отримати. Чи то жартома, чи то всерйоз Юрій Кузьмич каже про те, що поміркує разом зі своїми колегами — раніше по КБП, а тепер по дачі, — як звернутися до свого колишнього «однокласника» Леоніда Кучми, котрий незабаром приїде в Дніпропетровськ на українсько-польський економічний форум. Турбувати Президента через такі «дрібниці» якось незручно, але, з другого боку, дача Леоніда Даниловича, на якій він колись і сам любив попрацювати, теж у садівничому товаристві «Сфера». Отже, й усі проблеми слід розв’язувати разом, по-сусідському, вважають колишні ракетники.