Коротко / УКРАЇНА

Професіонали для «гарячих» точок

У вівторок в Київському міжнародному університеті відбулася презентація Інституту екстремальної журналістики. У проведенні занять цього закладу будуть брати участь працівники ЗМІ Міністерств внутрішніх справ, оборони, з надзвичайних ситуацій, екології та природних ресурсів, служби безпеки та інших структур, які зацікавлені у підготовці фахівців журналістики до роботи в екстремальних ситуаціях. За словами директора Інституту професора Григорія Кривошеї, навчально- наукова структура має на меті сконсолідувати навколо себе вітчизняних та зарубіжних журналістів, які працюють у специфічних умовах. Крім цього, інститут планує залучити журналістів-практиків до навчально-виховного процесу зі студентами. Ректор Київського міжнародного університету Хачатур Хачатурян висловив надію, що у недалекому майбутньому до інституту прийдуть для підвищення кваліфікації молоді журналісти. Представники міністерств, відомств висловили готовність допомагати викладачам, забезпечивши проведення занять безпосередньо на тій матеріальній базі, яка максимально наблизить студентів та слухачів факультету журналістики до реальних умов, у яких майбутнім фахівцям доведеться виконувати редакційні завдання. Декан факультету журналістики і телемистецтва Володимир Горпенко сказав «Дню», що про своє бажання навчатися у новому інституті повідомили понад двадцять студентів. За його словами, «зараз в українській журналістиці екстремалом можна назвати тільки Андрія Цаплієнка, якого ми плануємо запросити на роботу викладачем. Мета нашого інституту полягає у тому, щоб навчити журналістів, як поводитися у нестандартних ситуаціях, бо у критичні моменти вони часто губляться і не знають, що їм робити. Крім безпосереднього навчання студентів, інститутом будуть організовуватися семінари для підвищення кваліфікації журналістів- практиків». Володимир ДЕНИСЕНКО , «День».

Ленін «пішов», Грушевський залишився

У місті Городок настала розв’язка епопеї з протистоянням Михайла Грушевського і Володимира Леніна. На головному майдані райцентру залишився тільки Голова Центральної Ради УНР. Втілений у глині, вкритій шаром бронзи, образ Володимира Ілліча скинули з п’єдесталу серед білого грудневого дня. Робітники комунального господарства на підставі законного рішення депутатів міськради публічно демонтували пам’ятник, відправили «для відповідального зберігання на територію свого підприємства», — повідомив для «Дня» секретар міської ради Петро Кривий. Прогресивні верстви місцевого населення брала образа за те, що бронзово-глиняний В. І. Ленін на весь свій 4,8-метровий зріст нависав темною хмарою над скромним погруддям Михайла Грушевського. Справляла враження і висота вже розібраного по цеглині п’єдесталу — 5,2 метра. Петро Кривий зазначив, що з оцим демонтажем закінчився головний біль для «батьків» райцентру: «Що не день, то чинили наругу над пам’ятником. То фарбою заллють, то каменюкою поб’ють. Ці випади обурювали комуністів». Голова Хмельницької облорганізації Руху (Костенка) Левко Бірюк заявив для «Дня»: «Демонтаж «кам’яного гостя» у Городку відбувся спокійно, без будь-якого опору з боку місцевих комуністів. Та символи тоталітарної епохи ще залишаються у 12 райцентрах з 20 у краї», повідомляє Михайло ВАСИЛЕВСЬКИЙ , «День».

Необхідність буденного

Фотовиставку Леоніда Мілевського «Музика світла», яка відкрилася в Київському будинку вчителя, не назвеш примітною чи екстраординарною.

Зібрані тут фотографії і жанрово, і композиційно відображають звичні, буденні пейзажі та явища. Заграви і світанки. Засніжені ліси. Метелики на квітах. Квітка маку, яка почала розпускатися. Квітка маку, яка цілком розкрилася. Квітка маку надзвичайно крупним планом. Просто квітка, яка визирнула з-під снігу. Парочка напідпитку, яка голосить на березі річки перед згаслим багаттям. Ріка, закута в кригу. Ріка, крига на якій тане. Дельфіни, які пустують у воді. Вусатий сивочолий дядько у вишиванці. Солідний ставний «Народний художник України» в офіційному костюмі перед полотном із буколічним ландшафтом. Національний банк України у вечірній ілюмінації. Бульвар Шевченка з потоком машин. Ялини. Сосни. Горобини. Крижини...

Усе це об’єднане невтомним бажанням Леоніда Мілевського фотографувати, схоплювати на плівці будь-які об’єкти довкілля. Причому, це фотографування начебто нівелює самі об’єкти, зводить їх до рівня загальної, пересічної угадуваності. Так, буває, пізнаєш привільний пейзаж, вигаптуваний на килимку над канапою чи надрукований на календарі, що Бог зна’ скільки років прикрашає сусідську кухонну шафу.

На ту ж мету точної, ремісничо грамотної повсякденності працює й особлива поетика назв, яка пропонується автором — «Палаючий обрій», «Вечірньої пори», «Червоний проблиск пелюсток маку», «У ритмі танго», «Чарівна тиша», «Зимова казка». Такі назви — цілком знайомі, зустрічаються щокроку, і тим вони й добрі, бо повністю вкладаються в естетику «Музики світла» — експозиції, яка піднесла буденність до рангу вищої цінності. І ця естетика — те, без чого сьогодні не обійтися. Серед розгулу експериментальної вседозволеності, яка захлеснула професійне фотографічне середовище і на Заході, і на Сході, серед горезвісних соціальних чи концептуальних фотопроектів потрібна надійна буденна противага, голос здорового глузду, який гармонійно відповідає Києву — великому міщанському місту. У народу має бути своє око перед об’єктивом — щоб бачити те, що хоче бачити народ. Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День».

ДОВIДКА «Дня»

Леонід Мілевський — голова правління Українського професійного банку — називає фотографію своїм хобі. Але підходить до нього професійно. Захопився фотографією в юності (перший фотоапарат «Смена-2» він придбав ще в 15 років), постійно вдосконалював свою майстерність. Закінчив курс фотографії у Московському заочному народному університеті мистецтв, брав участь у всесоюзних і міжнародних фотовиставках, має ряд нагород і дипломів, серед яких — лауреата міжнародного бліц-турніру фотографів, який проводився у Прибалтиці. А нещодавно став ще і членом Спілки фотохудожників України. У сімейному архіві Мілевських понад 40 тисяч негативів, 12 тисяч фотографій і 1500 слайдів.