Красиво піти

Судячи з усього, сам маестро вважає це рішення несправедливим: по закінченні концерту він із власної ініціативи скликав прес-конференцію і досить різко висловився про культурну політику в сьогоднішній Україні, однією з негативних ознак якої вважає і своє відлучення від Національного оркестру.

У розмові з кореспондентом «Дня» генеральний директор-художній керівник Національного симфонічного оркестру Іван Гамкало не став обговорювати політичне підгрунтя ескапади Т.Кучара, але відзначив, що американцеві, котрий буває в Україні вряди-годи (торік загалом не більше місяця), пропонували варіанти співробітництва, зокрема, як гастролюючого диригента. Прийняти їх чи ні — воля самого музиканта.

Звісно, буде прикро, якщо Т.Кучар припинить виступати в Україні. Він має чимало доброзичливців, зокрема й у самому оркестрі. Проте, слід відзначити, що звільнення американця українського походження з поста головного диригента Національного симфонічного оркестру — це симптом руйнування одного зі сталих міфів, народжених у роки незалежності. Міфу про те, що «імпортовані таланти» нас нагодують і цивілізують. Саме тому на хвилі визвольної від імперських пут ейфорії в нас віддавали найкращі оркестри і сцени цілком ординарним за світовим табелем про ранги диригентам і режисерам. Якщо вони й були в чомусь досвідченіші від місцевих музикантів, то передусім у науці менеджменту. І вони (пригадаємо попутно й Хоберта Ерла, котрий недавно остаточно посварився з Одеським філармонічним оркестром) спочатку організовували успішні гастролі, записи компактдисків. Однак тепер, коли за місце на світовому музичному ринку доводиться битися, готовність до цього оркестру, можливо, і справді залежить від масштабу особистості, котра ним керує, та й від копіткої щоденної праці. І ніхто за нас самих її не виконає. Навіть щирі доброзичливці з-за океану.