Київ під стічними водами

Станція аерації у Бортничах — єдині очисні споруди стічних вод Києва. Тут очищаються як побутові води, так і стоки промислових підприємств. Незважаючи на унікальність і важливість цього об’єкту для столиці, на нинішньому етапі Бортницька станція знаходиться під загрозою водного «вибуху» з усіма найнесподіванішими і найнебезпечнішими для Київської екології наслідками.

Станцію аерації побудували ще в середині ХХ століття: перший блок споруд ввели в експлуатацію у 1964 році, наступні — у 1976 та 1998 роках. Сьогодні три блоки щоденно обробляють понад мільйон стічних вод. Нині тут використовують класичну схему обробки стічних вод: механічну очистку від твердих залишків та біологічну — від шкідливих мікроорганізмів. Утворені в процесі очистки осади після ще однієї обробки потрапляють на мулові поля для природного висушування. Усе б нічого, але уся без винятків техніка на очисних спорудах безнадійно застаріла — як фізично, так і морально.

«Ситуація на межі екологічної катастрофи. Влада Омельченка на наші претензії ніяк не реагувала, хоча ми домагалися уваги понад півтора року, — говорить голова правління «Київенергохолдингу» Юрій Бондар. — Цього року нам, нарешті, вдалося довести інформацію до нового мера, і вже є розпорядження про невідкладні дії. От тільки самих дій ще немає». Тим, хто не вірить у загрозу, у «Київенергохолдингу» радять самим поїхати й подивитися. «Тільки обережно, — застерігають. — Багато хто не витримує того видовища й особливо — запаху...» Ще в 1999 році обстеження споруд першого очисного блоку показало, що будівельні конструкції, насоси, трубопроводи, мережі, електрозабезпечення та інше обладнання першої черги очисних споруд є непридатними для подальшої експлyaтації, а деякі з них знаходяться в аварійному стані. Висновок технологів однозначний: очисні споруди вже відпрацювали cвій експлуатаційний термін i потребують негайної реконструкції.

Так само давно варто вивести з експлуатації мулові поля, куди щодоби перекачується близько 12 000 куб. метрів осадів. 272 цих полів через відсутність вивозу з них підсушених осадів перетворилися в мулонакоплювачі, а вивіз осадів неможливий: в Україні немає технічних умов для їхнього використання в якості органо-мінеральних добрив. Ще в минулому році фактичні обсяги осаду, що знаходяться на полях, більш, ніж у 2 рази перевищили проектні. Подібне використання існуючих мулових полів уже нині призводить до їхнього переповнення, а далі — прориву дамб, виливу осаду на сільськогосподарські поля та прилеглі території. Неможливість видалення осадів із споруд станції в такому випадку означає і неможливість очистки стічних вод Києва та скиду неочищених стоків у Дніпро.

У світі існує чимало способів утилізації каналізаційних відходів. Для того, щоб обрати найкращий для Києва за продуктивністю та екологічністю, насамперед необхідно привернути до проблеми увагу Київської міської адміністрації, де, наразі, чиновники лише кивають одне на одного і не можуть відповісти по суті. У адміністрації досі немає жодного документа, в якому б проблема утилізації каналізаційних відходів визнавалася як така, що вже перейшла у стадію екологічної загрози Києву та усьому басейну Дніпра.

Найпростіше було б вивезти осади й так очистити поля, але... ще у 1985 році рішенням Бориспільської санітарно-епідеміологічної станції таке вивезення було заборонене через високий вміст в осадах важких металів — їх не можна використовувати в сільському господарстві в якості органо-мінеральних добрив. Таким чином, за останні 20 років вивезення осадів iз мулових полів практично не відбувався. На майданчиках уже немає і резервного об’єму. Через порушення нормального технологічного процесу експлуатації мулових полів різко збільшилися концентрації забруднень в надмуловій воді, яка подається на очистку на споруди другого блоку станції. Це призводить до того, що в голову очисних споруд щодобово надходить більше 160 тонн додаткових забруднень, а це складає більше 60 % від забруднень, що надходять із стічними водами м. Києва. Наслідком цього став piст концентрації забруднень в стічній воді, що подається на очистку, а далі — до підвищення навантаження на споруди, збільшення обсягів осадів та росту споживання електроенергії. У нинішньому стані станція аерації обходиться державі у понад 90 мільйонів євро щороку. Та це дрібниця порівняно з тими проблемами, які можуть виникнути при переповненні мулових полів. Поки у міськраді затишшя, хочеться порадити киянам більш бережно ставитися до води й стежити за подіями. Якби визнання проблеми відбулося зараз, а в КМДА ще й замовили б техніко-економічне обгрунтування нового проекту утилізації мулових відходів, то нова система все одно змогла б запрацювати не менше, ніж через п’ять років: рівно стільки критичного часу є у міста, але за умови що під мулові майданчики на Бортницькій станції аерації буде негайно відведено ще 75 гектарів землі.