Київський аргумент
Підсумком Другого київського міжнародного книжкового ярмарку можна вважати нерозпродані книжки. Про те, що у Києві відбувається неабияка подія — книжковий ярмарок — могли дізнатися хіба що ті, кого доля випадково привела до Національного університету фізкультури, а таких виявилося небагато. Тож попри сумну статистику, що минулого року в Україні було видрукувано одну книжку на трьох умовно-потенційних читачів, пропозиція книжкового ярмарку явно перевищувала попит. Поки у «найчитаючому вузі» Києва відбувалася неабияка подія у масштабі країни (треба сказати, що в Україні загалом проводиться усього лише п’ять книжкових ярмарків на рік, найбільший з яких Львівський форум видавців), кияни звично вирушали по книжки на Петрівку, яка напередодні нового навчального року аж надто не скаржилася на обмаль покупців.
Звичайно, багато хто з українських видавців (особливо некиївських) навіть не ставив перед собою завдання продавати книжки безпосередньо на ярмарку. Наприклад, харківське «Фоліо» привезло до Києва лише виставкові екземпляри нових книжок (серед яких, до речі, і виданий українською мовою Селін «Подорож на край ночі», і апробована на московському ринку серія «РХ-2000», у якій головний редактор «Фоліо» Олександр Красовицький особливо виділяє книжку «Люцифер», де вперше надруковано повний російський переклад «Возвращенного рая» Джона Мильтона), плануючи лише угоди з оптовими покупцями. Але менші українські видавництва усе-таки розраховували на «простого» покупця, якого завдяки недоладній рекламі на ярмарку не було.
Книжковий ярмарок — це не тільки можливість купити книжку, а й поспілкуватися безпосередньо із редактором видавництва, а часто — і з самим автором книжки, що презентує книжкову новинку, заохочуючи любителів мати у власній бібліотеці книжку з автографом. Проте єдиним видавництвом, що представляло на київському форумі своїх авторів, був київський «Факт». Відомий математик і автор підручників та блискучих популярних математичних книжок Ісаак Аркадійович Кушнір презентував свою нову роботу «Повернення втраченої геометрії» (серйозна заявка на математичний бестселер), а Оксана Забужко вітала своїх прихильників новою книжкою «Казка про калинову сопілку» (на мій погляд, ця повість — чистий стилістичний експеримент, спроба письменниці повторити через століття містично-богоборчі й народницькі інтонації прози української інтелігенції рубежу ХIХ–ХХ століть). Це було єдине пожвавлення млявої торгівлі, яку, щоправда, подеколи порушували так звані семінари, а просто кажучи презентації окремих видавництв за принципом «кожен хвалить себе, як уміє».
Прес-реліз ярмарку обіцяв «зустрічі з видатними політиками, державними діячами, дипломатами, вченими, письменниками, діячами науки, освіти, мистецтва». І начебто немає формального приводу дорікнути організаторам культурної програми виставки, буцімто своєї обіцянки вони не виконали, адже на відкриття ярмарку справді завітали Микола Жулинський та Іван Драч, які справді є «видатними політиками, державними діячами, дипломатами, вченими, письменниками, діячами науки, освіти, мистецтва». Тож, як говориться, головне не кількість… А що? Що головне для київського ярмарку? А ось це і головне — наближення до влади. У державі, де на законодавчому рівні блокується будь-яке нормальне ведення бізнесу (до речі у проекті «Податкового кодексу», що обговорюється у ВР, ніяких (!) пільг українському книговиданню не передбачено), усе вирішують окремі представники влади. Тож найцікавішим номером, на успіх якого й розраховували організатори культурної програми київського книжкового ярмарку, стали улесливі танці деяких запопадливих видавців навколо віце-прем’єра.
