Леонід Кравчук

- Скориставшись тим, що в понеділок парламент не засідає, я попрямував до свого невеликого офісу і упродовж дня давав лад справам, які накопичилися. Наприклад, як голова опікунської ради з футболу, поцікавився - як там Лобановський, як там команда, як гра. Зустрівся з багатьма людьми, котрі прийшли порадитися з тих чи інших питань.

У вівторок поновилися пленарні засідання парламенту. Знову та сама дискусія навколо бюджету та нової податкової системи. Проведімо такий експеримент: запитайте будь-кого з депутатів, чи гарна в нас податкова система. Той обов'язково скаже "ні". А голосування за відповідні законопроекти, однак, не йде...

Увечері у вівторок на радіо "Континент" цілу годину брав участь у передачі в прямому ефірі на тему "Людина року". (Я за двома номінаціями зайняв призові місця - як "людина року" та як "меценат року"). Люди ставили запитання, було дуже цікаво.

Отак весь тиждень, як усе життя, - дуже бурхливо.

Якщо розглядати минулий тиждень у політичному плані, - значною подією стали зміни в уряді. Я до цього поставився дуже спокійно: якщо треба, людину можна замінити. Не треба боятися. Кадрові помилки - дуже поширене явище. Щоб людину вивчити, треба, як кажуть англійці, з нею пуд солі з'їсти. Колишні керівники помилялися, нинішні помиляються - питання не в цьому. Припущені помилки треба негайно виправляти. Не зволікати й не думати про те, "що скажуть". Справа важливіша.

Що стосується роботи Верховної Ради, то мені здається, що цього тижня ми і я особисто, як депутат, зрозуміли необхідність ухвалення бюджету в березні. Справа тут не в різних погрозах стосовно парламенту й депутатів. Це дрібничка порівняно з тим, як затримка з ухваленням бюджету обернеться для виробничників, для людини, як відіб'ється на одержанні зарплати, пенсій, у цілому на фінансово-економічній ситуації. Ось що головне. А своє, особисте, я переконаний, не можна ставити на перший план і голосувати під страхом чи не голосувати без страху.

Якщо вести мову про те, як пройшли ці сім днів у родині, то все йшло торованим шляхом.

Не можна сказати, що в нас все ідеально. Син працює і в галузі науки, і в бізнесі. Його дружина - викладач історії в інституті. Моя дружина працює понад 30 років на кафедрі економічних наук в університеті. У кожного існують свої проблеми, в тому числі й у мене. І у Верховній Раді, і з інших питань. Але я не пам'ятаю, щоб ми в родині посідали і стали плакати і стогнати. Коли щось - ми сідаємо, обговорюємо наші проблеми і міркуємо, як треба їх вирішувати. Так і в цілому в нашому суспільстві: разом треба вирішувати проблеми, при цьому кожен повинен нести свій тягар, а не обурюватися і звинувачувати всіх. Тільки так ми зможемо виправити, змінити ситуацію.