Літописець своєї доби

У київському видавництві «Смолоскип» вийшов двотомник Григорія Костюка «Зустрічі і прощання». Нещодавно видання було представлено у Києво-Могилянській академії та Кам’янець-Подільському університеті.

Григорій КОСТЮК (1902—2002) — відомий громадський діяч і літературознавець. Він — автор численних статей та книжок: «Теорія і дійсність», «З літопису літературного життя в діаспорі», «Володимир Винниченко та його доба», «Сталінізм в Україні. Генеза і наслідки»; упорядник і головний редактор двох томів «Щоденника» Володимира Винниченка, творів Миколи Хвильового, Миколи Куліша, Валер’яна Підмогильного, Михайла Драй-Хмари, Павла Филиповича... Його «Зустрічі і прощання» науковці називають унікальним для української мемуаристики зрізом культурно-історичної ситуації в Україні та за її межами — від 1920-х років і до 1980 х. Григорій Олександрович брав активну участь у літературному житті покоління «розстріляного відродження», а згодом — еміграції. Тому в «Зустрічах...» представлені портрети Миколи Хвильового, Миколи Зерова, Остапа Вишні, Івана Багряного, Євгена Маланюка, Тодося Осьмачки, Уласа Самчука, Юрія Шевельова... (два останні були його близькими друзями). До речі, відомий американський дослідник українського Голодомору Джеймс Мейс називав Григорія Олександровича своїм вчителем. «Зустрічі і прощання», фактично, перше видання творів Григорія Костюка в Україні. Щоправда, обмеженим тиражем було перевидано «Сталінізм в Україні...». Тепер відразу кілька праць готуються до друку. Про це «День» говорить із науковим співробітником відділу рукописних фондів та текстології Інституту літератури ім. Т. Шевченка Надією БАШТОВОЮ. Між іншим, вона — родичка Григорія Костюка. Тема її кандидатської дисертації стосувалася дослідження літературознавчої спадщини свого знаменитого дядька.

— Тема моєї наукової роботи звучала так: «Григорій Костюк — історик літератури та літературний критик». Зараз під такою ж назвою готую до друку монографію, яка побачить світ, сподіваюся, вже наприкінці року. Згадана праця познайомить українського читача із цієї легендарною постатю, яка клопоталася про збереження архіву Винниченка, брала активну участь у становленні пам’ятнику Тарасові Шевченкові у Вашингтоні, понад двадцять п’ять років очолювала Об’єднання українських письменників в екзилі «Слово»...

Григорія Костюка можна назвати скурпульозним літописцем своєї доби. У «Зустрічах і прощаннях» автор не просто точно відтворив атмосферу тих часів, а й достовірно передав характери персоналіїв... Як розповідає його син, Теодор Костюк, до речі, співробітник НАСА, Григорій Олександрович усе своє життя вів щоденник, тому його спогади реалістичні.

Багато науковців у діаспорі довший час вважали, мовляв, український літературний процес природно розвивався тільки в еміграції, чого не можна сказати про радянську Україну. Григорій Костюк із таким твердженням рішуче не погоджувався, чим, звісно, наражався на критику з боку колег.

Можна сказати, його кредо було — передати сучасникам і прийдешнім поколінням творчий доробок та досвід соратників і друзів, а також запропонувати світові познайомитися з тим доробком. Власне, про це у своїх полемічних бесідах він часто говорив iз Юрієм Шевельовим. Дослідження літературно-критичних робіт Юрія Володимировича теж свідчать, що обоє працювали над спільною справою, зокрема, змінювали уявлення про Україну у світі.

— А кого ще б ви могли назвати з-поміж українських інтелектуалів з діаспори, які популяризували українську історію, літературу, філософію?..

— Звичайно, вже згаданого Юрія Шевельова. А також Євгена Маланюка, Віктора Петрова, Євдокію Гуменну, Галину Журбу, Тодося Осьмачку... Фактично, це покоління доклало неабияких зусиль, щоб представити українську науку і культуру у світовому контексті.

— Надіє Григорівно, а ви бачилися зі своїм дядьком, який у 1944 року емігрував до США?

— Ні. Ми спілкувалися по телефону. Але його син розповідав та й, зрештою, це виявляється у літературознавчій та епістолярній спадщині Григорія Костюка, що однією із його характерних рис був оптимізм, не дивлячись на те, що він пережив Першу і Другу світові війни, терор 30-х, голод, арешт, табір... Це, очевидно, допомогло йому прожити майже сто років!

— У 2000 році в Інститут літератури був переданий архів (бібліотека, особисті матеріали, листування) Григорія Костюка. Що планується видати з неопублікованого?

— Архів Григорія Олександровича — величезний, який перебуває ще у процесі опрацювання. Тільки його особиста бібліотека нараховує більше трьох тисяч книжок! Великий масив листування: з Іваном Багряним, Юрієм Шевельовим, Уласом Самчуком... Я зараз теж працюю над тим, щоб надрукувати окремою книжкою переписку Григорія Костюка з Юрієм Шевельовим — роблю науковий коментар до неї. Крім того, займаюся укладанням п’ятитомника літературознавчої та історико-публіцистичної спадщини Костюка. Частково це буде передрук його праць. Окремий том складатиме підбірка лекцій, які він прочитав на радіо «Свобода», які він, вочевидь, ходів видати як історію літератури.