МАМАЇ

Цією експозицією музей започатковує новий проект «Відлуння», в рамках якого буде висвітлено діалоги культур, спадкоємність традицій та, що так важливо в нашому сьогоденні, осмислення минулого. У рамках даного проекту «МАМАЇ» це перша спроба показати, як одне з найяскравіших явищ барокової культури — народна картина «Козак Мамай» — відображено у творчості сучасних українських митців. На виставці представлено роботи двадцяти двох художників, а також наукові історико-літературні праці сучасних авторів.

Кожен дослідник має своє трактування образу козака з легенди: як ностальгію за минулим (Платон Білецький), як думу українського народу про свою сутність (Олена Апанович), як закодований в образній формі архетип «воїна сонячного божества» (Олександр Найден), як символ, що зберігає історичну пам’ять народу, утверджує ідеали мирного охоронця своєї землі, мужнього, зосередженого та мрійливо-задумливого (Станіслав Бушак).

Так само і митці відчувають і зображують Козака Мамая по-різному — мужнім аскетом (Феодосій Гуменюк), сумним пророком (Валерій Франчук), космічним Сонцедаром (Володимир Гарбуз), витонченим співцем-характерником (Галина Севрук), змієборцем (Олександр Мельник), невидимим поетом з пташкою (Любов Міненко), ніжним мрійником з янголами (Володимир Таран). Голос культур крізь тисячоліття звучить у роботі Леоніда Гопанчука у зображенні особливих «мамаїв» — кам’яних статуй у правічному степу; на картині Василя Копайгоренка ці символiчнi мистецькі явища поєднано: козак Мамай співає кам’яному Мамаю.

Тому закономірно, що козак Мамай став найвагомішим неформальним символом українського народу: в умовах бездержавності він замінив символи офіційні — прапор і герб. Його зображення розташовували в сільських хатах поряд з іконами. На офорті Тараса Шевченка «Дари в Чигирині» бачимо козака Мамая в інтер’єрі резиденції Богдана Хмельницького. Георгій Нарбут, який першим серед художників відзначив високу естетичну цінність образу Мамая, зобразив його на гербі Української Народної Республіки 1918 року. Колядники з Клубу творчої молоді початку шістдесятих років на Різдвяні свята разом із зіркою носили зображення Козака Мамая. В радянських тюрмах до цього образу зверталися Опанас Заливаха й Ігор Калинець. У часи боротьби з «українським націоналізмом» (кінець 1960-х початок 1970-х) Мамай живим символом постав у розписах Алли Горської, графіці та кераміці Галини Севрук.

Сьогодні ми маємо радість споглядати образ козака Мамая в усьому різнобарв’ї сучасного українського мистецтва. Попри різні духовні намули він органічно входить у наше життя, вкотре нагадуючи нам, українцям, про те, що не варто забувати свого коріння.

«МАМАЇ» чекають на вас у залах музею до 28 серпня.