Мілководдя

Буває так, що, коли тебе дуже сильно і настирливо намагаються налякати, тобі стає не страшно, а зовсім навпаки. І чим більше жахів, тим смішніше. Тому, напевно, кожен режисер хорорів і трилерів, який хоч трохи себе поважає, хоча б один раз поставив чорну комедію, щоб і глядача заспокоїти, і репутацію врятувати.

Втім, з майстрами складніше. Особливо з основоположниками жанру. Такими, як Даріо Ардженто, чий новий фільм «Без сну» днями показали у Києві.

Ардженто для всіх поціновувачів жахливого на екрані — на зразок небожителя. Його вважають основоположником італійського фільму жахів, так званого г’ялло (від слова «жовтий», за кольором обкладинок тамтешнього «кошмарного» чтива). Втім, «фільм жахів» — неточне визначення, принаймні від того, що називають «жахливчики» за океаном, відмінність разюча. Родові прикмети тут досить специфічні. У г’ялло допустимі елементи потойбічного, але ніколи немає того дешевого містицизму, який навмисно згущується, яким грішать у Голлівуді. Місія з насадження зла покладається на невловимого маніяка, який, до речі, необов’язково діє один, можливі й спільники (!), та інші, «паралельні» вбивці. При цьому переконливої противаги темній стороні немає. Ніяких священиків-екзорцистів чи самовідданих психологів. Сили правопорядку або відсутні зовсім, або втручаються в останній момент. А недолюдку (недолюдкам) протистоїть не рівноцінний противник, а дещо більш чи менш пасивних жертв. Жертвами, як правило, є суперсексуальні пані та дівчата, бажано в напівпрозорому одязі, який розвівається. Єдиний же герой-чоловік змушений або рятуватися втечею, або сподіватися на «бога з машини» у вигляді поліції. Яка, як ми пам’ятаємо, може й не з’явитися взагалі.

Щодо візуального виконання, то г ’ ялло всіляко підкреслює своє європейське походження. Дія відбувається в розкішних інтер’єрах старовинних особняків, маєтків або палаців, у театральних та оперних залах; звукова доріжка суцільно складається уривками з опер та симфоній, барочної та середньовічної музики. Костюми, жести, інтонації — все гранично театралізовано, при цьому натуралізму в сценах насильства відведено найпочесніше місце. Крові ніколи не буває надто мало, плоть, яку крають, обов’язково подадуть великим планом.

Ардженто не просто дотримується всього вищеописаного, він ще згущує його до краю. У гіршому випадку виходить псевдоромантичний кіч на зразок «Фантома опери». У кращому — такі фільми, як «Інферно», — практично безсюжетний потік заворожливих, вишуканих образів, що нагадують кінематографічні досліди сюрреалістів.

У «Без сну» все є. Таємничі вбивства красивих жінок, скоєні з невимовним садизмом. Герої — богема та еліта. Невловимий карлик-вбивця. Ляльки як прикриття лиходія. Похмурий, кинутий будинок. Макс фон Сюдов у ролі літнього інспектора. Тобто все, чого глядацька душа попросить.

Тільки страху немає. Тому що це був уже, на жаль, не г ’ ялло, і не той величний та мізантропічний Ардженто, завойовник вразливої публіки. «Без сну» нагадав, швидше, якраз про ненависного противника — американський кримінальний трилер. Кількість шаблонів — причому, нехай би, тільки самим Ардженто використаних — перевищила всі допустимі норми. Інтрига — суто детективна. Причому не дуже й оригінальна: маніяк убиває за дитячою лічилкою, вичитаною в книжці з картинками. Просто «Десять негренят» якісь. Оригінальних образних рішень немає. Кетчупу розбризкується, звичайно, порядно, та якщо раніше жорстокість відтінялася і пом’якшувалася візуальними вишуканостями, то тут їх немає. Картинка така, ніби знімав якийсь позаштатний фільмороб з-під Лос-Анджелеса. І навіть поліція встигає вчасно, пристрілює маніяка! Звичайно, треба враховувати потреби ринку, але не до такої ж міри. Все переростає в звичайнісіньке кримінальне розслідування. Лякаюча, кривава глибина підсвідомого, в яку повинен поступово провалюватися фільм, підміняється детективним мілководдям.

Одним словом, обіцяли смертельну красу, а пригостили напівживою посередністю. Очевидно, з плином часу виникає бажання розбавити густу жовтизну чим-небудь більш мирним.

Що у випадку з Ардженто особливо образливо. Може, йому теж спробувати зняти комедію для відновлення сил? Та ні, щось він таке вже зробив. З Челентано в головній ролі...