Мiтингова дипломатія для внутрішнього користування
Серед переліку вимог — повернення заощаджень українських вкладників в Ощадбанку СРСР з нарахуванням відсотків, повернення Україні 16,37-вiдсоткової частки майна СРСР, повернення коштів українських юридичних осіб, які вони тримали на рахунках Зовнішекономбанку СРСР. До цього додаються вимоги виплат компенсацій колишнім в’язням, відшкодування тим, хто був репресований. Те, що проблема існує, очевидно — інакше український парламент давно б уже ратифікував угоду про горезвісний «нульовий варіант». З цим погоджується ряд експертів, хоча серед політиків переважає думка, що ця проблема — не найактуальніша у відносинах з Росією.
Однак це означає передусім, що проблема повинна розв’язуватися на рівні переговорів між експертами уряду, а не вулично- мітинговим шляхом. Тим більше, що УНР, КУН, чиї представники є депутатами Верховної Ради, здається, мають можливість впливати на уряд. Але там, де на працюють уряд i фахiвцi — стоять пiкети.
Подібні акції можуть привернути увагу, здається, лише як полiтична реклама — яка не тільки не може, але й не повинна визначати зовнішню політику держави. Не кажучи вже про те, що ототожнення СРСР з сучасною Росією має, очевидно, на меті експлуатацію емоцiйних антиросійських настроїв певної частини населення — чим навряд чи варто хвалитися і на чому навряд чи може будуватися цивілізована політика. Якщо ж малося на увазі просто привернути увагу — то реклама за будь-яку ціну зазвичай свідчить про невпевненість у собі.
