Молитва за Гетьманом

Якщо його справи ще мають оцінити не лише сучасники, але й майбутні покоління, то людські якості, його чутливу і добру душу знають близькі та всі ті кого звела доля з Євгеном Кириловичем. Так трапилось, що здебільшого навіяний образ неприступного представника спецслужб, який завжди знає щось більше за інших і обов’язково щось приховує надважливе і «надзвичайно секретне», руйнувався перед тими хто його знав через доброту погляду, невимушену поведінку і просто щирість, коли повага до Особистості визначала радіус субординації, а людяність розкривала перед ним душу.

Чим далі ми відходимо від того трагічного дня, коли зупинилося вимучене серце Євгена Кириловича, тим більше спогадів і думок постають перед тими хто мав честь і можливість з ним спілкуватись. Чим далі відстань від нього, коли розумієш, що вже не дочекатись його оцінки щодо поточних подій, його виваженої поради всім хто хотів прислухатись і почути, тим риси значимості Євгена Марчука проступають точніше. І якщо його душа на Тому вічному Світі знайде спокій, то ми — живі — все більше відчуваємо тривогу від того, що перегорнули важливу сторінку нашої історії не дочитавши.

Якось на одних з ефірів тоді, коли шлях України міг бути зовсім іншим, він повторив слова з книги Екклезіястова: «багато знань породжує печаль». Але навіть політичні «розборки», цькування, прямі загрози життю (досі відкритим залишилось питання причин автокатастрофи), які він тоді ж м’яко назвав «політичними піке», не порушували в ньому оптимізму. Він, якому природа відміряла життя набагато довше ніж той штучно укорочений термін, який Євген Кирилович прожив, щиро любив Україну. І значення для кожного з нас цих слів, так схожих на формально тиражовані в таких ситуаціях пафосні репліки, українцям також ще доведеться збагнути.

Мало хто знає, що Євгену Кириловичу після «нещасного випадку» в свій час довелось заново вчитись ходити. Крок за кроком він здолав фізичні перепони духом відроджуючи тіло. Тепер вчитись ходити без Марчука нам, українцям, доведеться самим в тому числі спираючись на спадок його знань і досвіду, який він залишив в статтях, інтерв’ю, книгах, навіть в постах соціальних мереж, а головне — в своєму прикладі. Тепер ніхто не може сказати, що у нас не було взірця та навчальних посібників того як треба не здати Крим в 1994-му, як розбудовувати інституції, зокрема, національні спецслужби та як, знову ж таки, любити Україну та українців, які далеко не завжди вдячні за це.

На сайті «Дня» відрита книга відгуків про Євгена Марчука. В ній зібрані рефлексії, спогади, думки тих хто знав Євгена Кириловича та для кого його постать виходить за межі існуючих слів.

«НАЙБІЛЬША ПОДЯКА ДОБРИМ ЛЮДЯМ, ЯКІ ВІДКРИЛИ СВОЇ СЕРЦЯ ДЛЯ СПІВЧУТТЯ, ЗНАЙШЛИ СЛОВА, ЩОБ СКАЗАТИ ПРО ЄК НАЙВАЖЛИВІШЕ — ЯКИМ ВІН БУВ І ЯКУ ШКОЛУ НАМ ЗАПОВІВ»

Лариса IВШИНА, дружина, головний редактор газети «День»:

— Дякую керівництву Уряду, всім причетним до створення  Урядової комісії , яка  забезпечила церемонію прощання і громадянську панахиду  на високому рівні , достойному ВИСОКОЇ людини. Моя  глибока вдячність керівництву Служби Безпеки України, керівництву Міністерства оборони... Євген Кирилович ,започатковував і очолював  ці  надважливі  відомства  , у свій час, і завжди за них переживав... Військові почесті для Генерала  Армії Євгена Марчука були  пошаною заслуг, виявом вдячності і честі.

Окрема  подяка — Мерії міста. Але  найбільша — всім тим  добрим людям, які  відкрили свої серця для  співчуття , знайшли слова , щоб сказати про ЄК  найважливіше — яким Він був і яку ШКОЛУ нам заповів. Які підтримали мене...

Сердечна всім вдячність... 

«ПІШЛА НЕЙМОВІРНА ОСОБИСТІСТЬ — УОСОБЛЕННЯ ЦІЛОЇ ЕПОХИ»

Iван БАКАНОВ, Голова Служби безпеки України:

— Назавжди зупинилося серце грандіозної Людини, справжнього патріота, офіцера, професіонала своєї справи, українського державного діяча — Євгена Кириловича Марчука.

У цю тяжку хвилину важко знайти слова, які б могли зменшити душевний біль непоправної втрати, адже з життя пішла неймовірна особистість — уособлення цілої епохи.

НАРОДНИЙ! ДОСВІД ЄВГЕНА МАРЧУКА МАЮТЬ НАСЛІДУВАТИ НОВІ ПОКОЛІННЯ КЕРМАНИЧІВ І ПАРЛАМЕНТАРІВ

Дзвін відчаю, гіркоти й болю зворушує душу, але ця безжалісна смерть не зруйнує весь спадок, усе те добре і чудове, що залишилося після нього, а також безмежну повагу і, безумовно, пам’ять — довгу і світлу.

Від імені усього колективу Служби безпеки України висловлюю щирі співчуття рідним і близьким, поділяю ваше горе, сумую разом з вами. 

«У БІЛЬШ ЗРІЛИХ КРАЇНАХ ЛЮДЕЙ ПОДІБНОГО КАЛІБРУ — «НОСЯТЬ НА РУКАХ»

Iван КАПСАМУН, редактор відділу політики газети «День»:

— Україна попрощалася з Євгеном Марчуком... У більш зрілих країнах людей подібного калібру — «носять на руках», їхній потенціал слугує для зародження, або розбудови держави. У нас через слабкість суспільства і відсутність повноцінної еліти — шанс був змарнований, в свій час ЄК не обрали президентом... Але і на інших посадах він зробив дуже багато — заклав фундамент для розвитку в багатьох сферах життєдіяльності держави. Наприклад, СБУ досі функціонує за законом, який був прийнятий на початку 90-х, коли Службу очолював Марчук. Або в той час, коли у багатьох траплялася істерика від слова НАТО, саме завдяки ЄК на початку 2000-х (був секретарем РНБО) вступ до цієї організації було зафіксовано в законі. І багато іншого.

Я мав можливість неодноразово спілкуватися з Євгеном Кириловичем, зокрема брати інтерв’ю. Кожна така розмова — це був майстер-клас. Масштаб особистості, різносторонній розвиток, поєднання здавалося би несумісних якостей і знань та багато інших позитивних слів можна сказати про Марчука.    

Сподіваюся хоча б зараз країна усвідомить, який скарб вона мала — Школа Марчука повинна стати номером один для тих, хто планує займатися державними справами.

Співчуваю Ларисі Івшиній, всім рідним і близьким. 

«У ЄВГЕНА КИРИЛОВИЧА БУЛО СИЛЬНЕ ВІДЧУТТЯ ІСТОРИЧНОЇ СПАДКОВОСТІ»

Ганна ГОПКО, народний депутат України VIII скликання, громадський діяч:

— Євген Кирилович був доступною людиною, навіть при посадах, до нього завжди можна було потрапити. І він дослухався до думки експертів та думки інших людей. Це разючий контраст із тим, що ми маємо сьогодні. Влада себе ізолювала від суспільства, від експертного середовища, думають, що все почалося з них. У Євгена Кириловича було сильне відчуття історичної спадковості, він досвідчена людина. І це допомагало йому приймати хороші рішення. Історія із Кримом стала класичною операцію, яка врятувала Україну, принаймні тривалий час у нас був спокій та була збережена територіальна цілісність. Але ж наступні правителі не хотіли користатися цим досвідом. Для них досвід поколінь нічого не значить. Євген Кирилович якраз був таким, що відчував спадковість поколінь, знав традиції та закономірність явищ розбудови української незалежної держави та нації. Це давало йому можливість, спираючись на своїх людей, однодумців, людей, яких він виховав, з якими він співпрацював, приймати правильні рішення. І під час ухвалення таких рішень закладався фундамент незалежності України, ними було закладено певний запас міцності. І завдяки цьому, незважаючи на всі негаразди, Україна тримається. І я сподіваюся, буде триматись. От пам’ять якраз про Євгена Кириловича дає наснагу і зобов’язує нас робити так, як він, а працював він день і ніч на користь України.

«ТАКОГО КАЛІБРУ ПРОФЕСІЙНОГО ПАТРІОТА НА ВИСОКОМУ ПОСТУ ДЕРЖАВИ НЕ БУЛО НІ ДО НЬОГО, НІ ПІСЛЯ…»

Микола ГРИЦЕНКО, письменник, президент Благодійного фонду сприяння ініціативам газети «День»

— Перший!

... Не стало Євгена Марчука. Раптово зупинилося серце. Не стало на землі ще однієї людини. Горе для родини, знайомих, друзів... Але є особистості, які своїм життям дотикаються до тисяч, мільйонів інших доль. Їх  шанують чи ненавидять, з ними погоджуються чи опонують, але їх — знають!  Євгена Кириловича не лишень знали, його присутність Відчували! А це набагато суттєвіше!

Перше відчуття при згадуванні Євгена Марчука — надійність, твердість, професіоналізм...    Він за своїм віком і вихованням належить до  соціалістичної системи, але коли його країна стала вільною, без вагань став на її захист і розбудову. Був першим головою Служби безпеки України. Якось, згадуючи розробку Закону про нову безпекову службу нової країни, Євген Кирилович з гордістю зазначив, як йому вдалося запровадити в норми цього документа демократичні засади. Він, той хто пройшов школу КДБ, як ніхто розумів, що в його рідній вільній державі має бути інша служба з іншими вимогами й порядками. І він все зробив для того аби вона була! Коли ж нині велися консультації щодо  внесення змін до того, «марчуківського» закону, він не стояв осторонь, говорив, де з його точки зору вони необхідні, а де можуть зашкодити.

... Пригадується з архівних відео виступ Євгена Марчука  під куполом Верховної Ради України в ту «конституційну ніч», коли вперше ухвалювався  наш Основний Закон — Конституція. Аргументовано, Виважено. Чітко. Патріотично.  Марчук сам був таким, чітким і виваженим, вірним своїм переконанням. 

Марчук — із Перших! Попри те, що за рахунком він  був четвертим Прем’єр-міністром України, лишається все одно  — Першим! Бо такого калібру професійного патріота на високому посту держави не було ні до нього, ні після... Він одразу вирізнився власним судженням, власною позицією, власною твердістю характеру.  І його... злякалися. Дрібнота, яка прийшла на деребан країни, одразу відчула загрозу своїм очікуванням  і дуже скоро Є. К. Марчука з дивною і смішною аргументацією «за турботу про власний імідж», — зняли з посади.

  ...Птах, який має великі крила відчуває високе небо! Так і Євген Марчук. Він не скорився долі, почав боротьбу, чесну  і відкриту, за президентський пост.  І, якби не сумно-вікова українська зрада  (зрив намірів «Канівської четвірки»), він мав усі шанси бути Президентом України!  За нього, колишнього «кадебіста», виступили найбільш прогресивні люди в нашій державі та за її межами, колишні дисиденти, моральні авторитети нації , вони  точно знали ціну свободі  та її завоюванням. Але олігархічний спрут, який наприкінці 1990-х якраз набирав сили, не допустив до приходу на державний олімп Євгена Марчука.  

І після чергової поразки він не скорився долі, не долучився до лав критиканів всього і вся. Це було не в його стилі. Марчук знов  стає до практичної роботи саме там, де може бути потрібним: Міністерство оборони, Рада національної безпеки і оборони України, робота в Мінській групі переговорників... Це він підняв війська аби не допустити російського вторгнення під час подій з островом Тузла, це його аргументи й твердість виводили із себе російських переговорників під час зустрічей делегацій в Мінському форматі.   Марчука  боялися вороги, але, навіть боячись, поважали. І це правда. 

Таких нам не вистачає людей!  І тому так тяжко їх втрачати... 

«ЄВГЕН КИРИЛОВИЧ ПРАЦЮВАВ НАВІТЬ, КОЛИ ВІДМОВЛЯВ ОРГАНІЗМ»

Ольга АЙВАЗОВСЬКА, Голова правління Громадянської мережі «Опора»:

— Не стало Євгена Кириловича. Він був неймовірно глибокою, прогресивною людиною, відданою своїй справі і готовою інвестувати останню енергію у те, що вірив. Ми познайомились вже в Мінську. Євген Кирилович працював навіть, коли відмовляв організм, коли лікарі забороняли літати після операції, коли «Мінськ помер», як всі казала, бо це було потрібно державі і особисті амбіції та інтереси були другорядні. Він говорив англійською краще, ніж молоде покоління, міг відповісти на будь-яке питання про ядерну зброю, психологічний портрет, історичні факти та трактував їх не через призму особистого, а завжди досить конструктивно.

Чомусь згадалось саме це фото, а не протокольно серйозне, де він витягнув селфі палку та довго смішив нас після зустрічі про серйозні речі.

Спочивайте з миром, Євгене Кириловичу. Вас не вистачатиме... 

«ВІН БУВ ПЕРШИМ УКРАЇНСЬКИМ ПРЕМ’ЄРОМ, ЯКИЙ ВИКЛИКАВ ГОРДІСТЬ»

Сергій КОТ, кандидат історичних наук:

— Не стало мудрої людини, щирого патріота України.  Від нас поступово йде ціле покоління тих українських політиків, хто у складні та переломні 1990-ті роки змогли втримати Україну від повороту назад у минулі комуністичні часи та від повної здачі її Росії. Сьогодні багато хто не уявляє повною мірою хисткість та драматизм ситуації тих років. Коли кожен день треба було у зовні «мирних» умовах реально боротися за Україну, протистояти проросійським силам на кожній ділянці — від впровадження української мови до питань економіки та зовнішньої політики. Євген Марчук зіграв свою особисту і надважливу роль у тому, що той реванш не відбувся.

Він був першим українським прем’єром, який викликав гордість — розумний, патріотичний, із блискучим знанням англійської мови, а до усього — статний і красивий. Він першим з українських політиків такого рангу викликав довіру і симпатію на Заході. Не випадково його сприймали абсолютно позитивно більшість політиків — вчорашніх радянських дисидентів та політв’язнів. Показово, що до Є. Марчука з довірою ставилися лідери організованого націоналістичного руху, зокрема, останній Президент УНР у екзилі, Голова ОУН Микола Плав’юк. Він не один раз сам на сам зустрічався з Євгеном Кириловичем і обговорював з ним актуальні питання української політики. Пригадую, що у час отих відомих президентських виборів 1999 р., коли Євген Кирилович був одним з кандидатів. За дорученням М. Плав’юка я брав участь у його виборчій кампанії і відповідав за її організацію по одному з центральних районів міста Києва. У першому турі тут Є. Марчук посів друге місце після Л. Кучми з доволі невеликим відривом. Пригадую, що мій досвід ведення агітаційної кампанії навіть відзначали та узагальнювали на великій нараді учасників виборчого штабу Є. Марчука  під Києвом.

І мало хто згадує про ту автомобільну аварію під Обуховом, у яку втрапив тоді Є. Марчук і після якої дивом залишився живим. Між тим, у ті роки відбулося кілька схожих аварій, у яких загинули відомий український політик В. Чорновіл та ряд популярних журналістів. Саме після тієї аварії стався поступовий відхід Євгена Кириловича від безпосередньої участі у «великій політиці».

У тих виборах Є. Марчук відіграв ключову роль у тому, що завдяки ініційованій ним «канівській четвірці» було виключено з процесу О. Мороза, який узагалі не кандидував. І не відбулося об’єднання соціалістів з комуністами. А сама по собі ідея єдиного кандидата, альтернативного до Л. Кучми, була надзвичайно перспективною і дуже шкода, що її не підтримали у частині національно-патріотичного середовища, яке традиційно для України не захотіло об’єднуватися і висунуло купу кандидатів, роздрібнивши голоси патріотів України.

Але Є. Марчук далі залишався в українській політиці як досвідчена, зважена і мудра людина, а його публічні думки завжди викликали велику увагу громадськості. 

«МАРЧУК МІГ СКЛАСТИ ГОРДІСТЬ ЕЛІТИ БУДЬ-ЯКОЇ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КРАЇНИ»

Віктор НЕБОЖЕНКО, політолог:

— ПОМЕР МАРЧУК.

Євген Кирилович Марчук був дуже сильний і розумний чоловік, політик європейського типу і масштабу. Ми знали один одного 30 років. Марчук міг скласти гордість еліти будь-якої європейської країни. Але доля розпорядилася інакше.

Якби тоді в 1999 році на президентських виборах переміг Марчук, то ми б потім не мали безвольного Ющенко, рецидивіста-президента Януковича і олігарха-президента Порошенко. А талановитий артист оригінального жанру Зеленський досі радував би нас своєю майстерністю і гумором, і був би явно щасливий. Але доля України розпорядилася інакше ...

Складається таке враження, що на кожному етапі 30-річну історію незалежної України зменшується не тільки масштаб і свобода політичного вибору нашої країни, але і дрібніють наші політики, який управляють Україною.

Висловлюю глибоке співчуття рідним і близьким Є.К. Марчука. 

«ДУЖЕ ШКОДА, ЩО ВІН ТАК І НЕ СТАВ ПРЕЗИДЕНТОМ»

Олександр ДАНИЛЮК, громадський діяч:

— Марчук для мене завжди був прикладом того, якою могла б бути Україна, але якою вона, на жаль, не стала.

Інтелектуал, що вільно говорив англійською та німецькою, професіонал розвідки та контррозвідки, наймолодший в СРСР генерал КГБ, якого, тим не менш, як кандидата в Президенти, підтримали українські дисиденти на чолі з Левком Лук’яненком.

Місяць тому ми обговорювали з ним систему протидії російській підривній діяльності, і я запитав, чому при створенні СБУ не зберегли систему протидії ідеологічним диверсіям КГБ. ЄК тоді подивився на мене і сказав: «Бо тоді б ми залишились КГБ».

Дуже шкода, що він так і не став Президентом. Україна була б зовсім іншою.

Щирі співчуття рідним та близьким.

Аве, Генерале!