Московський духовний десант у Києві

У Києві проходить триденна міжнародна науково- практична конференція «Православие и общественная жизнь: воссоздание традиций социального служения церкви». Як заявлено у програмі, метою конференції є «обговорення різних питань, які стосуються життя християн, церковно-суспільних відносин в Україні та Росії, визначених в «Основах соціальної концепції Російської православної церкви».

«Міжнародна» конференція є, власне, російсько-українською, а якщо ще точніше — російською; це, так би мовити, — виїзне засідання. Бо головні доповідачі і активні учасники — то духовні і світські особи з Росії. Особливо відзначимо присутність у Києві таких видатних діячів РПЦ, як Митрополит Смоленський і Калінінградський Кирил, постійний член Священного Синоду РПЦ, Голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків (ВЗЦЗ); Протоієрей Всеволод Чаплін, Секретар ВЗЦЗ; Кирил Фролов, прес-секретар Союзу православних громадян Росії та багато інших відомих нам через ЗМІ людей. Митрополит Кирил — загально визнаний російський Златовуст — виголосив блискучу доповідь на тему соціальної доктрини РПЦ. Доповідь, яка, за словами присутніх, зробила блідими всі подальші виступи.

Журналістів зацікавило кілька фактів. По-перше, у конференції не брав участі першоієрарх УПЦ (Московський патріархат) митрополит Володимир — у програмі не зазначено навіть його привітальної промови. Ще одне — від УПЦ виступила на конференції тільки одна духовна особа — митрофорний протоієрей, ректор Київської духовної академії-семінарії Микола Забуга. Серед світських виступаючих з боку України бачимо, головним чином, членів Союзу православних громадян України, відомих своєю проросійською орієнтацією, та членів Міжнародної громадської організації «Союз границ», яка об’єднує відставних військових. Очолює «Союз границ» «колишній прикордонник» (так сказано у програмі) п. Варфоломіїв, один із найбільш активних учасників конференції; саме п. Варфоломіїв відкривав конференцію і вітав гостей. Серед інших доповідачів бачимо, наприклад, депутата ВР України Юрія Кармазина з темою «Пути взаимодействия правохранительных учреждений и Русской православной церкви».

Засліплювали своєю відсутністю, як казали колись французи, українці науковці, політологи-аналітики, відомі громадські діячі та публіцисти, такі, наприклад, як Євген Сверстюк або Віктор Єленський. Марно шукатив програмі виступів науковців Українського центру політичних та економічних досліджень. або Інституту філософії НАН, де у Відділенні релігієзнавства працює чимало дійсних знавців релігійної ситуації в Україні. Замість них на конференцію було запорошено численних представників Православних братств (з Донецька, Одеси), яких, власне мало цікавила соціальна доктрина РПЦ — вони були зайняті виключно торжеством в Україні «Православия, Самодержавия и Народності (російської)».

Після засідань першого дня роботи конференції відбулася прес-конференція митрополита Кирила. Нижче подається зміст відповідей Його Високопреосвященства на запитання журналістів.

— Візит Московського патріаха до України. Митрополит Кирил розповів присутнім, що Члени московської делегації довідалися про те, що планується візит до Києва Московського патріарха Алексія ІІ, тільки прибувши до столиці України. Московська патріархія досі ніяких запрошень не отримувала, а, значить, і не розглядала. Відповідь митрополита Кирила можна тлумачити по- різному — він, власне, не заперечив можливості такого візиту при наявності запрошення.

— Переговори у Цюріху . Голова ВЗЦЗ значну увагу приділив щойно закінченим переговорам у Цюріху, де розглядалися проблеми неканонічних церков України. Він зробив особливий акцент на тому, що це були офіційні двосторонні переговори між представниками Константинопольського і Московського патріархату. На переговорах були також присутні представники двох неканонічних утворень (УПЦ КП і УАПЦ. — К.Г. ), запрошені як свідки, а не як учасники. — Хоча у будь-якому разі їхня присутність — важливий факт для подальшого розвитку подій, для процесу виходу із кризової ситуації. Але це не було визнанням їхнього єпископського сану. Ні прямо, ні опосередковано.

Офіційні учасники переговорів хотіли перевірити щирість представників неканонічних церков та вислухати їхнє розуміння ситуації. Впевнитися у тому, що з їхньої сторони було дійсно присутнє бажання єдності, а не бажання особисто утвердитися будь-якою ціною. Там, в Цюрiху, здалося, що представники неканонічних об’єднань були щирі і відбулася нормальна розмова. Українська преса, однак, подала зовсім іншу картину. Створилося викривлене враження, що важливим був сам факт цієї зустрічі. То дешевий прийом, на думку митрополита.

На тій самій зустрічі представники Константинопольського патріархату офіційно заявили — це зафіксовано у протоколі, — що вони визнають на Україні тільки одну, канонічну, церкву — МПЦ. І не визнають жодної з неканонічних церков. Ця заява Константинопольських учасників є одним із результатів переговорів у Цюриху.

Як далі розвиватиметься процес? Митрополит впевнений, що треба думати про майбутні заходи, розробляти стратегію, але тільки за умов дійсного бажання всіх сторін подолати розкол. Особливий акцент виступаючий зробив на тому, що неканонічних рішень у цьому питанні бути не може. Нагадавши про небажання неканонічних «церков» прийняти автономію чи автокефалію з рук Москви, митрополит Кирил заявив: «А з яких ще рук ви можете її отримати?!

Митрополит Кирил спростував думку, що надання канонічним шляхом автокефалії УПЦ (Московського патріархату) могло б вирішити всі проблеми українського православ’я, включно із розколом. Згідно з інформацією у розпорядженні митрополита, надання УПЦ повної й канонічної автокефалії може викликати тільки погіршення ситуації, привести до нових розколів. Бо в Україні, за його даними, є чимало людей, які принципово проти відділення від Московської церкви. Треба спокійно шукати відповідну — канонічну — модель об’єднання.

— Відповідаючи на запитання про стан православно- католицьких переговорів , митрополит Кирил нагадав, що цей процес продовжується вже 12 років. На рівні розмов, на рівні спілкування між членами делегацій завжди досягаються певні успіхи. В житті, однак, ці успіхи не реалізуються. Чому? Тому що католики того не хочуть, чи тому, що не можуть? «Іноді — каже митрополит Кирил, — можна почути щиру відповідь: «Не можемо.» А якщо так, навіщо цей діалог? Щоб викликати недовір’я, ілюзії або очікування пастви? Тому зараз питання щодо продовження православно-католицького діалогу знаходиться у стані вивчення, хоча окрім переговорів і немає іншого шляху до порозуміння. Що, власне, нам потрібно, які вимоги ми ставимо на переговорах? По-перше, повинні бути забезпечені повні права православних у Західній Україні. В інших регіонах Римо- католицька церква має відмовитися від політики прозелітизму. Ми проти лицемірної дипломатії — думати одне, говорити — інше, а робити — щось третє.»

— Про смертну кару. Відповідаючи на питання про ставлення митрополита до відміни смертної кари, наш гість розповів: «Хтось у Державній Думі РФ сказав так: «Путін — проти смертної кари, а митрополит Кирил — за!» Я б хотів пояснити свою точку зору. Почну з того, що Старий Завіт ніде не засуджує смертної кари. Заповідь «Не вбий!» тільки відносно можна примінити до смертної кари. Не робить цього навіть Ісус Христос у Новому Завіті. Він зупинив руки, які побивали камінням грішницю, але не засудив самої кари. Нагадаю, що в Росії ХІХ століття смертна кара існувала, а покарали смертю тоді всього 5 людей. (Нам відомо принаймні 15 страчених у ХІХ столітті — 5 декабристів та 10 народовольців, включно з Олександром Ульяновим, рідним братом Леніна. – К.Г.) Чому так вийшло? Через те, що церква завжди «печалувалась» про засуджених, просила їх помилування — в надії, що жива людина зможе відмолити свій гріх. Я впевнений, що скасуванню смертної кари повинен відповідати належний стан розвитку суспільства. І сьогодні наша Церква не виступає ні «За», ні «Проти» смертної кари. Однак практично, незалежно від законів, вона завжди буде просити помилування засуджених на смерть.»