Мрія, що здійснилась

У суботу у Львівському оперному був аншлаг. Значна частина глядачів заради цього театрального вечора долала польський кордон. Адже це грандіозний міждержавний проект, що відбувається в рамках Року Республіки Польща у Львові, великомасштабна вистава на чотири дії, яку на сцені Львівського оперного можна було побачити лише 30 років тому, в 1974-му, причому тоді оперу давали українською мовою, а зараз — мовою оригіналу.

«Страшний двір» Станiслава Монюшка — найбільш зрілій твір композитора, шедевр польської опери. Як писав польський публіцист Стефан Кісілевський, «під час прем’єри в 1865-му, після страшних днів повстання, ця комічна опера викликала в залі вияви зворушення: скільки тут патріотичних ілюзій і милих серцю польських картин! Нічого дивного, що «Страшний двір» був знятий з афіші на кілька років російською владою. А одночасно, поруч зі змістом «із серця», партитуру характеризує технічна дозрілість, досконале відчуття сцени, оригінальне поєднання оперних жанрів — італійського з народним».

Давно вже не було такої «живої» постановки (диригент Януш Пшибильський). Хор не лише співає, а й танцює. Співаки виконують майже акробатичні трюки. Понад 200 осіб працювали над постановкою опери С.Монюшка «Страшний двір» загалом, а безпосередньо акторів задіяно 160. Саме стільки унікальних костюмів підготовлено для прем’єри. Художник Вроцлавського оперного Малгожата Слоньовська втілила задум, який, як вона признається, ще не вдавався їй у Польщі: розписати всі костюми, кожен за окремим проектом. На щастя, вдалося швидко знайти тих, хто може це зробити, — молодих випускників Львівської академії мистецтва Ярослава Бриня та Христину Козак.

Автор львівської сценічної версії та режисер Роберт Скольмовський, який у Народному домі Вроцлава здійснив найбільшу в історії постановку «Страшного двору» («Найвидатніше сценічне втілення 2001 року», яке за шість вечорів подивилися 25 тисяч глядачів), своєю роботою задоволений. «Мені хотілося зробити спектакль, у якому будуть дві найважливіші для людини речі — мрія про свободу та мрія про кохання. Адже після років зими наші народи, і польський, і український, лише навчаються справжньої свободи та мають належне дати собі з нею раду».

Коли вперше пан Роберт приїхав до Львова, щоб починати роботу над постановкою опери, директор Львівського театру Тадей Едер сказав: «Даю вам 24 години, щоб оглянути Львів, а потім починаємо творити». Скольмовський шуткував, що це був макіавеллівський крок, адже він спізнився на зустріч на чотири години, бо був зачарований містом, Львівською картинною галереєю, і на прес-конференції визнав: «Львів — місто, в якому, як у великій шафі, є все, включаючи такого унікума, як Борис Возницький. Для художника творити тут — щастя. До того ж, ми мали такий подарунок, як три прекрасних тенори, у Польщі я такого не мав».