Музейна «тиша»
На жаль, у минулому залишилися ті часи, коли відвідини музеїв були такою ж звичною справою для кожного з нас, як тепер, приміром, перегляд передач телебачення. Іншими словами, виправдати нашу теперішню байдужість до систематизованих зібрань кращих надбань людства в різних сферах діяльності неможливо. Можна, звичайно, пояснювати її відсутністю належної уваги до музейної справи з боку держави чи посилатися на економічні негаразди. А можна своєю активною громадянською чи, навіть, естетично-споживацькою позицією сприяти відродженню в Україні музейних традицій. Враховуючи, що музейні експозиції не лише збережені, вони постійно поповнюються. І основна заслуга в цьому музейних працівників, щиро відданих своїй справі.
В кожному регіоні України поряд із загальними є і суто місцеві позитиви й негативи. Але головне, що музеї живуть. Так, на Рівненщині діє «Програма розвитку музейної справи в області на період 2002—2005 рр.», затверджена розпорядженням голови облдержадміністрації. Завдяки їй минулого року, який був оголошений роком культури, на ремонт музеїв та придбання для них сучасного обладнання витрачено 100 тисяч гривень. Нині в Рівненській області функціонує 10 музейних закладів різних рівнів. До державного підпорядкування відноситься історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви». До музеїв обласного підпорядкування — Рівненський обласний краєзнавчий музей та історико-культурні заповідники міст Дубна та Острога. Шість музеїв — Березнівський, Костопільський, Млинівський (краєзнавчі), Зарічненський, Корецький, Радивилівський (історичні) — районного підпорядкування.
Зупинімося на діяльності Рівненського краєзнавчого музею. Привід розповісти про нього вагомий: цього року виповнюється 165 років з часу створення Рівненської гімназії, будинок якої і є теперішнім музейним приміщенням — одна з не багатьох архітектурних пам’яток Рівного.
Як розповів старший викладач кафедри українознавства Рівненського державного університету водного господарства та природокористування Віталій Поровчук, до будівництва цього будинку був безпосередньо причетний князь Фридерик Любомирський, котрий подарував майбутній гімназії ділянку із садом, кам’яну оранжерею колишнього палацу й мурований дім.
Згодом гімназія була реформована й перетворена на реальне училище, яке проіснувало до 1922 року. З 1975 року йшло переобладнання будівлі, яке завершилося в 1978 році розміщенням тут експозицій Рівненського краєзнавчого музею.
Треба зазначити, що музею у Рівному за часів російської монархії не було. Щоправда, існував музей у Городку, заснований відомим краєзнавцем і меценатом бароном Штейнгелем. Згодом незначна частина його колекції опинилася у фондах Рівненського музею. За часів польського панування закладом керував знаний український археолог та краєзнавець Юрій Шумовський, який емігрував за кордон, рятуючись від переслідувань радянських спецслужб, що прийшли в місто в лютому 1944 року в обозі Червоної армії і чинили масові репресії проти українського населення. У післявоєнний час музей знаходився на теперішній вулиці Симона Петлюри.
Таким чином, формування фондової колекції нинішнього музею триває з початку нинішнього століття, а це важливо для будь-якого музею, оскільки первинним у роботі таких закладів є нагромадження фондів (на жаль, більшість музеїв мають незадовільні умови для зберігання експонатів. — Авт. ), їх вивчення і формування колекцій, а згодом створення експозицій та обслуговування відвідувачів. Звичайно ж, час від часу залучаються для роботи колекції інших музеїв або матеріали приватних зiбрань.
Як стверджують працівники музею, в експозиції подано найцікавіші матеріали з колекцій фондів. Відвідувачі можуть оглянути постійно діючі тематичні експозиції: «Природні багатства Рівненщини», «Наш край у давнину» (до початку ХХ ст.), «Битва під Берестечком», «Тарас Шевченко і Леся Українка та наш край», «Рівненщина в роки Другої світової війни», «Основні заняття та ремесла мешканців краю», «Старе Рівне», «Волинський іконопис XIII—XVIII ст.», «З історії грошового обігу в Україні», «Батько і син Носалі — відомі цілителі-травники Рівненщини», «В.Короленко і наш край». Зараз готується нова експозиція, присвячена історії Київської Русі, із залученням багатого археологічного матеріалу.
Окрім того, у фондах зберігається частина колекції князів Любомирських, зокрема, залишки їхньої бібліотеки, цікаві етнографічна і природнича колекції.
Як на мене, найцікавішою музейною експозицією є колекцiя волинських ікон. Тут подано унікальні образи, серед яких найвідоміші — Богородиця Одигітрія з Дорогобужа ХIII століття, Христос Пантократор ХV ст., Богородиця Одигітрія з Похвалою ХVI ст., Покрова Пресвятої Богородиці ХV ст., Царські врата ХVI ст. та інші.
Відвідуючи ці та інші виставки, довелося переконатися у високій професійності працівників музею, які фахово й цікаво знайомлять відвідувачів з матеріалами експозицій. Іншими словами, можна констатувати: музеї працюють, і працюють досить активно.
Але варто згадати і про деякі недоліки в роботі музею. Йдеться про те, що тут не подано експозиції, присвяченої періоду УНР та Української держави гетьмана Скоропадського, діяльності українських політичних партій, громадських організацій та українського підпілля у 1920—1930 рр. за часів польської окупації. Та й експозиція «Рівненщина в роки Другої світової війни», зокрема та її частина, що присвячена УПА чи політичним репресіям, формувалася на початку 1990-х років і з того часу практично не поновлювалася. За останні 10 років з’явилися нові фотоматеріали та документи, що висвітлюють боротьбу УПА, але їх на стендах музею немає. Натомість при вході в зал, де виставлені експонати радянського походження, присвячені Червоній армії, висить напис «Велика Вітчизняна війна», хоча хронологічно події подано з 1939 року. Та й чи була для Волині ця війна вітчизняною?
Варто згадати і про виставки, яких за останні роки було зроблено понад 50. Найбільш цікаві серед них — «Ляльковий вернісаж», що розповідала, як створюється лялька для лялькового театру і як працюють з нею актори; етнографічна виставка «Християнські свята українців» та ін. Протягом цього року планується показати близько 10 нових виставок. Як повідомив начальник відділу управління культури Рівненської обласної держадміністрації Юрій Калітинський, кількість предметів основного загального музейного фонду області на 1 січня нинішнього року становить 237 тисяч 519. Музеї на Рівненщині відвідують у середньому 185 тисяч чоловік.
Працівники музею плідно займаються і науковою роботою. Беруть участь в археологічних експедиціях у Пересопниці та Дорогобужі, та в етнографічних у різних районах області. Незважаючи на певні проблеми у період становлення незалежної України в Рівненській області не зачинив свої двері жоден музей, а Зарічненський історичний, по суті, повністю оновлено. Щорічно музейні заклади проводять до 100 виставок та в середньому 5,7 тисячi екскурсій, а 18 травня, в Міжнародний день музеїв, уже 12 разів проводяться музейні гостини.
Звичайно ж, не можна не згадати про проблеми з фінансуванням. Низькі зарплати співробітників (навіть у Росії оклади працівників музеїв становлять 500—800 грн.), відсутність коштів для придбання нових експонатів чи на реставрацію старих, потреба ремонту і створення відповідного температурного режиму у приміщеннях, особливо в тих, де зберігаються ікони, є, мабуть, чинниками, які впливають на роботу всієї музейної галузі в Україні. В Україні сьогодні офіційно зареєстрованих музеїв 550. Статус юридичної особи мають 350. Зрозуміло, що держава їх підтримує. Але наявний рівень бюджетного фінансування недостатній. До речі, в Україні розроблена і діє програма підтримки музеїв і збереження культурної спадщини «Музеї України» на період до 2008 року. Засновано журнал «Культура. Історія. Традиції». До речі, вже вийшло кілька його номерів.
Але незважаючи на всі «музейні» позитиви, проблем залишається більше ніж досить. Відзначаючи вітчизняний великий музейний потенціал у порівнянні з іншими європейськими країнами, треба ще раз відзначити, що рівень фінансової та матеріальної забезпеченості бажає, м’яко кажучи, кращого. Вирішення цих проблем знаходиться не в економічній, а лише в політичній площині. Але це тема іншої публікації. Українці ж мусять пам’ятати, що «історія — вчителька життя» і відвідання музеїв має стати обов’язковим атрибутом кожної культурної людини, особливо молодої.
