Михайло Слабошпицький. Багатомірність...
...Непросто казати слово про людину, яка за своє життя написала (стільки!) про інших. Михайло Федотович Слабошпицький — не лишень «ходяча літературна енциклопедія», а й прекрасний оповідач, справжній письменник і літературний критик! Він втримує на своїх плечах уже стільки літ отой жанр, який практично зник із нашої літератури. Тому Слабошпицькому важко — не одна письменницька душечка досі чекає-вимолює, аби таки отримати слово від Слабошпицького про свою творчість. Бо те Слово вже саме по собі є знаком якості! Не можна сказати, що Михайло Федотович розсипається передмовами та статтями вліво-вправо. Ні. Він перебірливий. І пише лишень про тих, із ким суголосна його душа. Це, принаймні, чесно. Тому чимало в Михайла Федотовича «ображених»... не за критику, а за його мовчання. Але то вже діло таке... Статті, есеї, біографічні нариси, які вийшли з-під пера майстра, самі по собі є мистецькими творами. Вельми якісною «міркою» він «міряє» довколишній літпроцес, пірнаючи в минувшину, заглиблюючись в реалії дня сьогоднішнього, кидаючи погляд в завтрашню, позавтрашню далечінь.
У такій багатомірності — весь Слабошпицький! Здається, він живе не в одному, а одразу — в кількох поколіннях, однаково розуміючись на характерах та особливостях різних часів, доль, традицій, вподобань. Тим і цікавий. Адже читач має змогу разом із ним «подорожувати» в світи Михайла Коцюбинського, Марії Башкирцевої, Тодося Осьмачки, Василя Земляка, Романа Іваничука, Петра Яцика і, звісно, багатьох наших сучасників...
Окрім подільчивості своїм не паточним словом, яким винагородив кілька сотень колег-письменників, Михайлу Федотовичу притаманна риса характеру, якої розхристані творчі люди, зазвичай, позбавлені — діловитість. Вживатися творчості та діловитості в одній людині, ой, як непросто! Проте, коли це вдається (як у М. Слабошпицького), тоді цінність такої людини зростає в рази, а її патріотизм набуває результативних ознак.
Всесвітня українська координаційна рада, Ліга українських меценатів, конкурс знавців української мови імені Петра Яцика, видавництво «Ярославів вал», Національна спілка письменників України, газети «Літературна Україна», «Вісті з України» — всі ці організації та проєкти, до яких у різні роки долучався й долучається Михайло Слабошпицький, потребують неабиякого організаторського хисту. Як Україні нині не вистачає саме ось таких дієвих патріотів!
Слабошпицький-письменник, то — окрема тема. Мені думається, він здавен відчув у собі дар психолога і вчасно «осідлав» цього коня. Тепер в жанрі біографічних повістей, романів, есеїв, де тонко й глибинно простежуються людські характери, важко знайти такого рівня письменника, як Михайло Слабошпицький! Його чіпка пам’ять, здається, зберігає все, до потаємної посмішки, найтонших зморшок на обличчі. Маючи вроджене відчуття міри, вміння бачити і сказати головне, а ще, припорошуючи природнім гумором, літературні портрети від М.Ф. Слабошпицького виглядають привабливо, сучасно, читабельно! Його нові «книги-Дзеркала», які він то — «протирає», то — «бачить в них тіні», то — «занурює в пам’ять», стали бестселерами.
Є ще одна тема: Слабошпицький-читач! Важко тут щось сказати кількома словами, але спробую: він розбірливо-перебірливий читач! Терплячий, уважний і, головне — вірний! Приміром, свою вірність газеті «День», наскільки я знаю, Михайло Федотович береже чи не з першого її номера, досі залишаючись її незмінним автором і читачем.
Знаю, до чого нетерпимий Слабошпицький — до фальші, розгільдяйства, панібратства, нещирості, улесливості. Саме відсутність цих рис у його власному характері вивищують його природнім чином, як могутнє здорове дерево. Високі не усім подобаються... Але то вже біда невисоких. І тут вже ні Слабошпицький, ні сам Господь їм не допоможе — заздрість річ хвороблива й невиліковна.
То ж, віншуючи М. Ф. Слабошпицького з днем народження, хочу побажати йому, аби давав більше підстав заздрісникам: творив, організовував, біг, летів і... неодмінно — добігав-долітав до своєї мети!
Редакція «Дня» приєднується до численних привітань із Днем народження та зичить своєму вірному читачеві, авторові, Михайлові Федотовичу Слабошпицькому, щастя, добра, підкорень нових творчих Говерл!
