Мишей боюся!

Люблю я розмірковувати над питаннями «Дня». А ще більше — над відповідями шановних осіб, до яких газета звертається. Ось, наприклад, запитання: «Чого Ви боїтеся?» (№ 181). Що відповідають шановні особи, до речі, всі — чоловіки? Один боїться «людської зради», інший — «непередбачуваності майбутнього», третього лякає «войовничий непрофесіоналізм», ще одного — «поєднання влади з дурістю». Прочитавши це і здивувавшись, пішов я на кухню і запитав дружину, чого вона боїться. «Виходити вночі на вулицю» була відповідь. А я, знаєте, мишей боюся.

Ну, чи ж варто боятися поєднання влади з дурістю? Неначе для нас це новина. Чудово поєднуються ці феномени. І нічого, живемо. Дурість iз чим завгодно поєднується. Або ця сама непередбачуваність майбутнього. На те воно і майбутнє, щоб бути непередбачуваним. Чого боятися? А миші, сіренькі бестії, викликають у мене жах! На дачі, перш ніж лізти ногою в кросівку, роблю огляд. На предмет тварюки, що, можливо, затаїлася там.

Прочитаєш ось так відповіді і задумаєшся. І приходить думка, що звертання газети до шановної особи, мабуть, спонукає її бути ще і особою значною. У тому значенні, що якщо вже відповідати перед читацькою публікою, то так, щоб відчувалася суспільна значущість проблеми. Щоб страх був, так би мовити, рівня державного, а ніяк не особистого. Особисте для дому, для сім’ї. Для газети — суспільне. Ну, чого ти лізеш зі своєю панічною боязню мишей, кому це цікаво? Неначе ти один такий. А ось «непередбачуваність майбутнього» — зовсім інша справа. Філософія, форма суспільної свідомості, розумієте.

І тут приходить інша думка. Чи не виходить так, що ті, що відповідають, кажуть не про те, чого боїться кожний з них особисто, а про те, чого всі ми повинні боятися? Виходить, що замість відвертої відповіді про власні страхи нам пропонують щось на зразок повчання. Виконується, так би мовити, виховна функція.