Мистецтво — до шлунку
Тиха радість буття у вигляді смачних і здорових харчів може остаточно перетворитися на засіб для просування мистецтва у народ. Натюрморт можна намалювати, а потім його ж і з’їсти; а можна з’їсти і не малюючи. При цьому можна поговорити про мистецтво, поспоглядати, споживаючи ікру та яблука, на натюрморти уже намальовані, а тому доступні лише оку.
Судячи з усього, десь такі міркування лягли в основу художньої акції «Натюрморт», яка мала місце на Бессарабському ринку минулої суботи. Високо на опорах ринку повісили мальовані натюрморти, посередині залу поставили чималий стіл, на якому спорудили композицію з найрізноманітніших продуктів, драпувань, рамок-багетів для картин, одного справжнього натюрморту. За задумом організаторів (галереї «Мальовнича Україна» та Спілки художників), озвученому Ігорем Погорілим («Теленеделя»), акція мала намір одночасно представити «Середовище та об’єкт» натюрморту, продемонструвати «єдність ринку і мистецтва» і необхідність арт- ринку. Апогеєм заходу стало часткове поїдання того, що було виставлене на столі.
Дивна річ: останнім часом у мистецтво стала настирливо пробиватися торгівельно-базарна тема. Нещодавно під час представницького літературного вечора невтомний борець із традиціями, Сергій Проскурня розіклав на сцені значних розмірів прилавок з традиційним вуличним асортиментом; тепер от — картини на Бессарабці. Звісно, торгівля нині — один із способів існування і артистів, і людей, від всілякої культури далеких. Проте у такому разі слова про арт-ринок видаються також досить далекими від реального стану речей. Не можна сказати, щоб вивішені на Бессарабці натюрморти належали до числа видатних картин; та й виставлений «живий» натюрморт був їстівним далеко не повністю. Потрібен, звичайно, цивілізований ринок у всьому, у тім числі й у живопису. А поки що маємо базар — тобто щось досить гамірне і різношерсте і за асортиментом, і за вибором.
Випадкові громадяни, відвідувачі Бессарабки, у художньо освячену п’ятницю боязко і здивовано проходили повз стіл і все випитували, що це таке і чи правда, що все дійсно «на шару»; коли ж підтвердилося, що «таки так», уплітали за обидві щоки не гірше за численних журналістів. Справжнє мистецтво, на жаль, на шару не буває. Це — дорога річ, на совкових базарах — вельми рідкісна, і через шлунок вона не засвоюється.
