Надійність вічної мудрості

Чого зараз не вистачає українському суспільству? Перелік прикрих «дефіцитів» на превеликий жаль, є доволі довгим; проте чи замислювалися ми над несподівано простою, але, цілком ймовірно, найбільш правильною відповіддю на це запитання: нам усім не вистачає мудрості! Не стільки тієї житейської, повсякденної, «мудрості на кожну мить і на кожну годину» (тобто мистецтва конкретного спілкування з людьми), хоч і цього теж нам явно бракує, скільки знання, розуміння й відчуття тієї вічної, класичної національної та світової культури, що завжди була, є й буде запорукою майбутнього прогресу нації, ба більше — її, нації, демократичного і вільного розвитку.

Це гранично чітко розумів Сергій Борисович Кримський, визначний учений-філософ, професор, доктор філософських наук, головний науковий співробітник Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України, блискучий і багаторічний автор «Дня», людина всеосяжної ерудиції, дивовижної доброти, відкритості до безмежного світу людей та ідей та невичерпної мудрості (знову доводиться вживати це слово, але саме воно є тут доречним). Високе суспільне визнання наукових здобутків Сергія Борисовича — передовсім йдеться про присудження йому найпочеснішої в державі нагороди: Шевченківської премії за цикл філософських праць, зокрема, за книжку «Філософія як шлях людяності та надії» — це лише один аспект, який неможливо оминути, коли згадуєш цю дивовижну людину. Не менш важливими є й інші речі.

Будь-хто, бодай єдиний раз зустрівшись із Сергієм Борисовичем, хоча б коротко поспілкувавшись з ним, навряд чи забуде проникливий, гострий, сумний та доброзичливий погляд його очей, прикритих «класичними» окулярами. Навряд чи забуде його трохи глухуватий голос; він не «летів» думкою під час розмови якомога швидше уперед, а навпаки, повільно й сумлінно підбирав найбільш точні слова, що адекватно передають суть того чи того явища, поняття, людини. Вражало не лише те, що він знав «усе про все», міг, не звіряючись з джерелами, вільно, напам’ять цитувати Гомера й Канта, Біблію та Паскаля, Сократа і Льва Толстого. Вражала його відкритість до людей (кожної людини); для нього справді не існувало нецікавих співрозмовників. У червні 2006 року Сергій Борисович говорив авторові цих рядків: «Я не належу до тих людей, які полюбляють спілкування лише з «високочолими» професорами. Я завжди знайду тему для спілкування з будь-якою людиною, незалежно від соціального статусу, віку, професії, кола зацікавлень. Я говоритиму з нею просто, говоритиму на «вічні» теми, важливі для кожного: сенс життя, вищі цінності, добро і зло, невловимість часу...» Але в той же час як вмів дотепно Сергій Борисович розповісти дошкульні, смішні анекдоти!

Він був Великим Учителем. Учителем для авторів і читачів «Дня» — і так було 11 років, з 1999-го аж до його смерті в червні 2010. І назавжди залишиться таким. І дуже довго читатимуться його блискучі статті з книжок у серії «Бібліотека газети «День: «Україна Incognita», «Дві Русі», «Сила м’якого знака», «Екстракт «Дня». Важливо не «загубити» у суєті повсякденності його фундаментальні думки. Назвемо лише деякі з них.

а) Більшість дуже часто в історії була неправою, а правда була, траплялося, за мудрими й відважними «одинаками», які сміливо йшли проти всіх.

б) Україна є спадкоємицею багатотисячної історії, і це — велика, величезна відповідальність для нас.

в) Україна не просто мусить прагнути в Європу — це наш рідний, законний дім, ми там були з часів Київської Русі, і саме там наше місце й зараз (не в Євразії).

г) Культура, передовсім гуманітарна, є фундаментом справді стійкої демократії значно більшою мірою, аніж інвестиції, інновації та високі технології (ніхто не заперечує їх значення).

д) У глобалізованому, «техногенному» світі роль моралі та етичних цінностей не лише не зменшується, а навпаки, як ніколи, зростає. Інакше на нас чекає катастрофа.

е) Філософська й людська мудрість полягає, зокрема, в тому, щоб завжди припускати можливість правоти (бодай часткової) твого опонента в суперечці. Нікому не належить монополія на істину!

Він справді був наставником для десятків, сотень тисяч (хотілося б — для мільйонів) людей, які читали його книжки і статті для «Дня». Його думки — то дороговказ для тих, кому жити у ХХІ столітті.