«Наша держава обов’язково розквітне»

Микола Григорович — давній друг, читач і активний автор нашої газети. Кожна його стаття викликає величезний розголос і обговорення у соцмережах, бо  теми, які підіймає Жулинський, завжди є актуальними та гострими. Ми поспілкувалися з ювіляром телефоном бо зараз він у відпустці і відпочиває у Конча Заспі, поздоровили з днем народження, і поговорили про теми, які нині  хвилюють, зокрема, про те, що для Академії настали часи великих викликів і змін, бо  смерть засновника і багаторічного керівника НАН України Бориса Патона  поставила ключове питання для майбутнього України, а саме: хто очолить Національну Академію Наук України (вибори нового Президента мають відбутися у вересні цього року або й пізніше, в залежності від ситуації з поширенням короновірусу).  Нагадаємо, своїм баченням з читачами «Дня» поділився Микола Григорович у статті «I реорганізація, і збереження, і примноження», яка була опублікована 7 серпня у «Дні»№147-148, (2020). Про майбутнє Академії, Інституту літератури і України  наша розмова:

— Я вважаю, що традиції — це фундаментальна основа розвитку, — підкреслив М. ЖУЛИНСЬКИЙ. — Хоча дехто вважає, що потрібні рішучі, навіть революційні  кроки та суттєві зміни у діяльності Академії. Так, зміни потрібні і це неминуче! Бо Академія стоїть на порозі змін, але все ж таки традиції треба поважати і берегти! Саме завдяки Борису Патону була започаткована традиція, коли домінувала  фундаментальна наука в нашій Академії. Хоча треба сказати, що за радянських часів військово-промисловий комплекс був замовником багатьох тем і програм, і завдяки цим фінансовим вливанням Академія почувала себе досить міцно, а фундаментальні науки ніколи не відходили на задній план. Вважаю,що держава  збереже Національну Академію Наук України. І базова основа теж буде збережена — коли розвиваються наукові школи, але для цього потрібна колосальна фінансова допомога держави. Важливо, щоб молодь не покидала країну, щоб молоді вчені йшли у науку, а ще треба підняти престиж науковців. Я залишаюся оптимістом що до майбутнього нашої Академії. Після відходу Бориса Євгеновича Патона потрібно подумати, як далі рухатися вперед? Про це я писав у «Дні» — улюбленій газеті, і  про те, що  кандидатура Анатолія Завгороднього, нинішнього віце-президента НАН України — найкраща, а його програма мені видається найбільш реалістичною, придатною для реалізації в умовах сьогодення, у цій кризовій ситуації, в якій перебуває наша держава, національна економіка та економіка всього світу загалом. Найперше тому, що вона передбачає реалізацію цих напрацювань, які вже здійснила НАН у плані реформування академічної наукової сфери.

— Миколо Григоровичу, а як пандемія коронавірусу  змінила  ритм роботи в Інституті літератури і особисто ваш?

— Знаєте, ще на зорі нашої Незалежності, я мріяв, що гуманітарна наука буде добре фінансуватися, і пропонував придбати для кожного нашого співробітника комп’ютер, аби вони працювали переважно у режимі онлайн. Тоді ми могли б не витрачати великі кошти на оренду та комунальні платежі приміщень, і до мінімуму звести так звані робочі кабінети, в яких по суті сидять  5-8 чоловік. Яка може бути праця у таких «комуналках»? Гуманітарні науки вимагають усамітнення й тиші, працю в архівах, бібліотеках, дома.

Коронавірус багато в чому змінив наше буття, а також ще змінить у нашому житті. У нас творча робота і потрібно довіряти своїм співробітникам. Я категорично проти, коли за радянщини, всіх заставляли приходити до інституту, записуватись у журнал час коли зайшов у приміщення, і коли закрив двері кабінету. Такий контроль нікому не потрібен. Важливо — результат праці науковця. Повинна змінися і система праці в інституті. Вона передбачає контрактну систему і кожен науковець має працювати над певною темою і потім про неї звітувати...

Особисто мене COVID-19 не  злякав бо дотримуюсь санітарних норм, рекомендованих МОЗ, а от за маленьких свої онуків дуже переживаю, а тому обмежую у контактах із ними. Хоча випробування на людство випало нині важке. Бай Боже, аби не розпочалася тотальна війна, або напало колосальне стихійне лихо,  а цю пандемію ми якось переживемо. Втім, коронавірус повинен усіх нас отверезити і аби ми задумалися про майбутнє...

— 24 серпня відсвяткували День Незалежності, але судячи з настроїв людей,  наша країна дуже потребує єднання нації, якого немає...

— Так...Хочу нагадати, що ще на початку 1990-х була створена Державна Дума, у якій я був радником із питань  гуманітарної політики. Ми розробляли концепцію гуманітарного розвитку України, головна мета, якої було вироблення базової основи  світогляду кожної людини. Нині ми маємо серйозну проблему — консолідацію суспільства і формування національної ідентичності.  Навіть останні президентську вибори  показали, що люди не мають глибинного усвідомлення, що для них сьогодні головне! На жаль прагматичний і комфортміський підхід до важливих питань політичного змісту сьогодні переважає. А тому суспільство не мислить вищими категоріями — відповідальності за державу,  за своє майбутнє, за те що треба самим вирішувати долю України, а не лише сподіватися на когось із сусідів, або міжнародні валютні фонди  та інш. Це не вихід! У нас ще переважає синдром тоталітарного мислення, ще закладений комуністичною системою, коли підхід такий: а, що мене з того вигідно з тою, чи іншою політичною силою,  або іншим політичним діячем і що мені з того перепаде...І це є найбільшою нашою бідою.  Не думають люди, що ж буде далі з моєю державою, як буде розвиватися і як я в цьому процесі можу допомогти своїй країн?  Мойсей водив по пустелі людей 40 років, а тому думаю, що десь за років 10 наша держава обов’язково розквітне....

«День» вітає ювіляра, бажаємо міцного здоров’я, творчого натхнення, цікавих знахідок і відкриттів, процвітання Інституту літератури і НАН Академії України, та нових публікацій на сторінках «Дня»!