«Наші орли дивилися смерті в обличчя!»

Такої кількості людей, яку вмістив того вечора сільський клуб у Зорі, що під Володимиром-Волинським, тут ніколи й не збиралося. І такої емоційної напруги не викликав жоден захід. Керівник місцевого фермерського господарства Ігор Антощак розповідає, що підлога у клубі, образно кажучи, була мокрою... Від сліз, яких не могли стримати присутні. Половину концертної програми люди простояли, бо зі сцени звучали такі пісні, які піднімали з крісел. І це не тільки «Пливе кача», що вже стала своєрідним гімном нашої печалі і нашого патріотизму, а й «Мамо, не плач, не журися за чорну хустину», «Ой у лузі червона калина», «Балада про мальви», і кожна з них — це молитва, журба, але й бажання відстояти свою державу.

Зорянська сільська рада обслуговує три села, але в усіх трьох набереться трохи більше півтисячі мешканців. А мобілізованих вояків у зону АТО було чимало, порівняно з іншими районами. Частина ж пішла і добровольцями. Ігор Антощак каже, що із Зорі під Волновахою загинув Віталій Ліщук (нагадаємо, «День» розповідав його історію у №97 від 29 травня 2014 року). Хлопець дуже слухняний, працьовитий, скромний, Антощак знав його, бо той працював у фермерському господарстві. Але війна, каже Ігор Станіславович, все піднімає нагору, все відкриває. Бо і цей скромний хлопчина пішов на фронт добровольцем, не пробував відсидітися в тилу. І недарма Антощак називає учасників АТО — своїх земляків — орлами. Олег Бойко з середини травня перебував на Луганщині, стояв на блокпостах під Слов’янськом, Красним Лиманом, визволяв Щастя, до виводу бригади обороняв і рубежі Луганська. Василь Троцюк на початку серпня приїжджав у короткотермінову відпустку, а на День Незалежності уже зазнав гіркого смаку полону в Сніжному. Додому повернувся лише 17 вересня. На фронті воювали за Україну Олександр Бобкевич, рідні брати Микола та Олексій Попки, Дмитро Скиць, Віктор Туровчук, Юрій Попко. Дівчата вручили їм букети синьо-жовтих квітів. Хлопці неговіркі, вірні військовому і громадянському обов’язку, були дуже зворушені увагою земляків.

Концертну програму у клубі Зорі провів ансамбль із села Овлочин сусіднього Турійського району. Його запросив і привіз Ігор Антощак. Назвали захід вечором-реквіємом «За Україну, за її волю». Хотілося, аби людей згуртовувала не лише біда. Мешканці Зорі та Білина одними з перших у районі почали допомагати мобілізованим у зону АТО. Власне, допомога почалася ще з часів Майдану. А Ігор Антощак одним із перших почав допомагати 51-й бригаді, бо ж техніка тут простояла без руху два десятиліття. Довелося ремонтувати багато машин, танки. І за свої гроші, і за гроші громади він закуповував амуніцію солдатам 51-ї бригади і сам возив її у зону АТО. Ігор Антощак акцентує: якщо ми не будемо допомагати тим, хто воює, то війна прийде і до нас...