Не всі журналісти приречені любити «безчинно діючого»
Шановний придворний журналісте! Ви прекрасно розумієте, що Ви — заложник режиму Кучми, але свідомий, добровільний заложник і не треба лукавити. І Ви не один. Від Вас і Вам подібних: долганових, сторожуків і т. д. вже нудить. Таких, як ви, є ще, на жаль, цілі легіони по всіх регіонах України, Ваших братів-журналістів, які чомусь завжди «приречені» любити кожну прийдешню владу: бездарних і цинічних, здатних хіба що зав'язувати шнурівки на черевиках своїх патронів. Наш дотепний народ називає їх сьогодні точно і просто — «кучмобаксівці».
Такі, звичайно, є й у нас, на моєму рідному Львівському телебаченні. Мої земляки їх знають: за останні дванадцять років вони тричі змінили колір «своїх» переконань. А коли переді мною постала проблема: стати заложницею або оберегти свою душу од скверни, я обрала останнє. Написавши заяву на вимушену відпустку за свій рахунок, я пішла говорити людям правду, ту правду, яку мені заборонили говорити з екрана Львівського державного телебачення.
Я закликаю голосувати за Євгена Марчука, і знаєте чому, пане Лапікуро? А тому, що хочу, щоб нарешті настав кінець української трагедії і щоб такі, як ви, вже ніколи не з'являлись на наших телеекранах. І це буде нове українське телебачення, а все те, що нині чомусь зветься національним телебаченням, нічого спільного з нашою нацією не має, як і з країною, яка зветься Україна. І я не одна. Так думає більшість моїх колег з Львівського державного телебачення, які вже два роки ходять пішки на зйомки, несучи на спинах камери, штативи, світло. Бензин має лише редакція інформації, яка на трьох каналах: 12, 6 та УТ-1 співає оду «орлу сизокрилому» Леонiдові Даниловичу, спритно перекручуючи політичні події у Львові і хід передвиборної кампанії на замовлення діючого режиму, який з усієї сили підпирає державна обласна адміністрація.
На одній з прес-конференцій Львівського обласного штабу кандидата у президенти Леоніда Кучми його голова Степан Павлюк на моє запитання, коли штаб сплатить Львівській державній телерадіокомпанії за кількагодинну щоденну політичну рекламу, відповів, що у штабу є домовленість з керівництвом телерадіокомпанії про оплату... Отак, пане Лапікуро, а іншим кандидатам у президенти — тільки з передоплатою. До речі, одна хвилина політичної реклами на Львівському телебаченні коштує зараз 1000,00 гривень, а у Києві — набагато дорожче.
То тепер Ви уявляєте собі, пане Лапікуро, яку люксову техніку ми б уже купили для нашої телестудії, технічний цех якої на ладан дише, якби чинний Президент оплачував, згідно із «Законом про вибори в Україні», свою рекламу? А ваше рідне телебачення, пане Лапікуро, скільки вже має на своїх рахунках надходжень від передвиборної кампанії Кучми? Невідомо, правда! Комерційна таємниця! Зате достеменно відомо, що такі дії з боку гаранта Конституції є безчинними, а Леонід Кучма — безчинно діючий президент. Про рівні можливості кандидатів говорити не доводиться.
Коли після телепередачі «Пряма лінія», де довірена особа кандидата Кучми і двоє прихильників «успішних» ринкових реформ президента вели відверту агітацію за свого кандидата протягом 30 хв., я спитала про оплату, то адміністрація студії визнала мій вчинок недопустимим і таким, що буде мати продовження.
І знаєте, пане Лапікуро, я готова стати перед праведним судом, якщо такий взагалі в нашій країні є, але разом з моїм генеральним директором Олександром Масляником та паном Президентом України Леонідом Кучмою, які грубо порушують закон про телебачення і радіо та «Закон України про вибори президента України». Сам же голова прес-центру штабу Кучми п.Ярослав Фейло, він же головний редактор нашої телерадіокомпанії, веде не одну з передвиборних телепрограм, присвячених єдиному кандидату. Отак!
І ще! Як любите Ви повторювати, пане Лапікуро, не лякайте нас «чорними воронками» і Сибірами, які нам влаштує Євген Марчук, бо від його мудрого й чесного погляду віє спокоєм і впевненістю за завтрашній день, від вашого ж, лукавого, затхлою темницею.
І тому я глибоко переконана, що скоро буде кінець усьому цьому безчинству, а ми оберемо мудру владу, з людяним, духовним обличчям, бо наша Велика Батьківщина зветься Україною, а не республікою банана, а її великий народ заслужив мати кращу долю. І я у своїй вірі не одна.
Шановні колеги! Дякую вам за вашу, за нашу газету, бо «День» — це ковток свіжого повітря серед мороку української дійсності. А ще Вам особливо дякую за інтерв'ю з Ольгою Герасим'юк, яку я дуже поважаю і люблю. Це — справжня принцеса-воїн, але я сказала б, що це наша сучасна Маруся Чурай, бо та Чураївна, яку звуть Ніною, десь загубилася в обозі кучмівської «Злагоди», як і Тарас, який ніжне серце сина України поклав до ніг злочинного режиму. Сумно, але що поробиш, адже йде війна, а вона не обходиться без втрат, навіть духовних.
