Несмак чи...?

Цей  пам’ятник  стоїть  у  центральному  парку  культури  та  відпочинку, який  і  носить  ім’я Лесі Українки. Він  навдивовижу  гарно  вписався  у простір, відчувалося,  що  він  тут – на своєму  місці.

Вже  мало  лучан  знають,  що спочатку  пам’ятник у  1964  році  було  встановлено  біля Хрестовоздиженської церкви, а площу Братський міст перейменували на площу Лесі Українки.  За  кілька  років пам’ятник перенесли до міського парку культури і відпочинку і встановили на центральній алеї. Його  заново відкрили на честь 95-ї річниці від дня народження Лесі Українки. Площі повернули попередню назву, а парк назвали іменем Лесі Українки. Автором є скульптор Лев Муравін та архітектор Ростислав Метельницький.  Перший  виготовив  такий  пам’ятник,  який  і  через  десятиліття  не  втратив  своєї  привабливості,  а  другий  так  «прив’язав»  його  до  території, що і  біля  храму, і   у  парку це  було  доречно.

За час  свого  існування  пам’ятник  не  один  раз  фарбували.  На  жаль,  не  завжди  вдало. Але  те,  що  вчудили  з  ним  зараз  у  Луцьку,  викликало  обурення  не  лише  художників,  архітекторів,  мистецтвознавців, а  й  пересічних  громадян. Пам’ятник  пофарбували  під  золото,  і  тепер  він  сяє,  як  самовар… Саме  «самоваром»  називали  такого  ж  вигляду  пам’ятник  Анатолієві  Солов’яненку  у  Донецьку, а  перед  самоваром  яка  пошана  та  захоплення?.. Жлобство,  глум, бикування,  несмак,  аби  «по  богатому»…  Такими  епіттетами  нагороджують  зараз  лучани  творців  цього  золотого  дива.

«Парк  -  це  громадський  простір,  пам’ятник  Лесі  Українці  - це  не  фігурка  гномика  на  приватній  дачі. Те,  що  з пам’ятником  зробили  -  це  просто  насмішка  над  всіма  нами»,  -  вважає  мистецтвознавець  Олена  Романюк,  яка  народилася  в  Луцьку,  все  її  життя наразі  пройшло  саме  у  його  центрі,  біля  парку,  біля  Старого міста.  Вона  бігала  у  школу  мимо  пам’ятника  Лесі,  коли  той  стояв  біля  Хрестовоздвиженської  церкви, любувалася  тим,  як  поставили  його  у  парку,  облаштувавши  і  невеличкий  басейн  перед  ним. Він  виглядав  як  мистецький  твір,  а  зараз  нагадує блискучий,  на  жаль,  фантик  від  цукерки…