Олександр Шалімов — Герой України
В Україні стало на одного — заслуженого — героя більше. Відповідного звання, згідно з указом Президента, удостоєно відтепер 87-річного хірурга Олександра Шалімова — «За видатні особисті заслуги перед Україною в розвитку охорони здоров’я і медичної науки». Ця нагорода гідно вінчає список усіх нагород, які вже є у Олександра Олексійовича. Він член міжнародної спілки хірургів, дійсний член Академії медичних наук України і Нью-Йоркської академії наук. 1977 року його було обрано Міжнародною палатою Американського біографічного інституту «Людиною року», а 1998-го з подання ЮНЕСКО — «Людиною планети». І це — не рахуючи ще десятка нагород, які традиційно вручалися в Радянському Союзі.
Найцікавіше, що при всьому при цьому Олександр Шалімов ніколи не хотів стати лікарем. Як він неодноразово признавався в своєму інтерв’ю, це була цілковита випадковість. Захоплюючись у школі точними науками, він бачив себе в майбутньому тільки студентом Ленінградського фізико-математичного інституту. Але на те, щоб iз рідної Кубані їхати вчитися «до центра» в родини Шалімова грошей не було. Ось і вийшло, що після закінчення робітничого факультету, його документи автоматично опинилися в приймальній комісії Кубанського медінституту. Те, що це все ж не було випадковістю, Олександр Шалімов усвідомив лише тоді, коли опинився в Читинській області, на кордоні з Маньчжурією. 300 кілометрів до залізниці, 500 — до найближчого населеного пункту. І випускник Шалімов — єдиний лікар на весь район...
На жаль, нинішній стан здоров’я Олександра Олексійовича не дозволяє поспілкуватися з новим героєм країни. Проте, напевно, не менш цінні «думки з приводу» його колег і друзів. «Я був свідком зустрічей Олександра з союзним міністром охорони здоров’я Борисом Петровським, — розказує віце-президент АМНУ Леонід Розенфельд. — Тоді йшлося про створення у Києві Інституту хірургії (нині хірургії і трансплантології). Пам’ятаю, міністр був просто вражений, наскільки Олександр Олексійович прогресивно і масштабно підійшов до своєї ідеї. Потім він діставав для інституту кращу апаратуру, збирав по країні кращі кадри, ніколи не забував — що важливо — і про супровідні спеціальності (анестезіологію, радіологію). Без них сьогодні сучасна хірургія просто неможлива».
Олександр Шалімов уперше в колишньому Союзі зробив операцію на підшлунковій залозі. По суті, це стало своєрідним викликом медичному співтовариству, адже всі вважали подібне втручання неможливим у принципі. Але Шалімов довів протилежне. Більше того, незабаром не залишилося жодної операції на грудній і черевній порожнині, з якою б Олександр Олексійович не зміг iз успіхом впоратися. «Показово, що при всіх своїх заслугах Шалімов ніколи не зазнавався, — говорить Л. Розенфельд. — Незважаючи на дуже слабке здоров’я, він літав iз санавiацією, не пропускав жодної конференції з хірургії навіть обласного масштабу». Не кажучи вже про те, що зовсім нещодавно Олександр Шалімов створив добродійний фонд і з мобільною бригадою лікарів їздив країною.
Траплялося й зовсім разюче. В один момент хірургу Шалімову довелося самому опинитися на операційному столі. І ось на четвертий день після операції до нього в лікарню прийшов його учень, вже професор, і сказав: «Олександр Олексійович, хворий, якого ви консультували з приводу пухлини печінки, у мене на столі. Пухлина неоперабельна, хочете подивитися?» Не довго думаючи, Шалімов підвівся з ліжка й попрямував до операційної. Минуло кілька годин — і пацієнта було врятовано.
Сьогодні Олександр Шалімов — почесний директор Інституту хірургії і трансплантології, того самого, чиї операції з пересадки серця і печінки вважають тріумфом української медицини. Його ж фундатора — генієм. «Хоч і кажуть, що за життя нікого не можна так називати, але Олександр Шалімов — виняток, — переконаний Л. Розенфельд. — Звучить дещо пафосно, але це правда: наші ВНЗ уміють готувати професійних і кваліфікованих лікарів, але геніїв — ні. Це вже завдання Бога».
