Оленів убивати не будуть, а люди загинуть самі
Тиждень був геть поважний — цілком «червоні дні» календаря. 23 березня — уродини губернатора Львівщини Степана Сенчука, потім 25-го — уродини шефа обласної податкової адміністрації Сергія Медведчука і, майже в тему, сьома річниця існування Служби безпеки України. Так співпало, що саме протягом цих святкових днів пікетували Львівську обладміністрацію і управління залізниці. На щастя, податкову адміністрацію та місцеву СБУ не чіпали. Збоку акції протесту виглядали несвятково. Найсмішніше ж у вівторок вийшло з бажанням депутатів міськради поспілкуватися з губернатором на предмет непродуманого бюджету. Наївні люди... Чоловіка закидають оберемками квітів на честь сорок четвертої річниці, а депутати хочуть обговорювати якийсь там дефіцит бюджету.
До кінця тижня облдержадміністрація зробила спробу підтримати позбавлених пільг студентів, але пікети майбутньої еліти нації під її стінами все-таки були.
Цього тижня з’явилося таке, чого Україна (принаймні західна її частина), здається, ще не бачила. Голова облдержадміністрації Львівщини, незважаючи на власні довколасвяткові клопоти, підписав трирічний мораторій на відстріл оленів та косуль на території області. Дуже екологічно. А в понеділок весь цивілізований світ справляв День води і метеоролога. З півтори тисячі затоплених у переддень весни гектарів на Львівщині залишилися під водою лише 200. Житлових будинків під водою нема. На Сокальщині й Городоччині корови в стайні, що стоять на сваях, заходять з упевненістю в завтрашньому дні. Оптимізм галичан непереборний.
У середу зранку на безіменній могилі поруч із львівським цвинтарем польських «орлят» з’явилася купа лайна, в яку встромили польський червоно-білий прапор з написом «смерть полякам». Соромно. Але чомусь першим цю провокацію побачив пан Цидзік — голова польського товариства опіки над військовими могилами. Провокація? А хтось з місцевих істориків зробив припущення, що в цій безіменній могилі могли лежати кості українців. Смерть не завжди примирює.
Смерть. Під Борисполем загинув В’ячеслав Чорновіл. Чомусь пригадалася розумна сентенція: «Людина завжди краща від того, що про неї говорять за життя, і гірша від того, що написано у некролозі». Знову смерть. НАТО вбиває сербів і не дуже переймається проблемами християнської моралі. Росія мучиться зі своїми великодержавницькими потугами. Вітчизняна багатовекторна політика вивела Україну з Азії і не завела до Європи. Тепер ми десь посередині: і географічно, і політично неприкаяні. НАТО не засудили, сербам висловили співчуття, коротше, знову «бігаємо між краплями дощу». Коли в парламенті заговорили про можливу відмову від без’ядерного статусу, стало ніяково — неприємно, коли твоя держава має шанс стати посміховиськом.
