Ольга НIКОЛЕНКО: «Такі відзнаки сприяють утвердженню свободи в суспільстві»

Авторський колектив документального фільму «Соловецькі в’язні з України», знятого 2011 року Полтавською обласною державною телерадіокомпанією «Лтава» (режисери Наталія Іванченко і Дмитро Старіков), нещодавно став лауреатом Державної премії імені В’ячеслава Чорновола за найкращу публіцистичну роботу в галузі журналістики. «День» уже розповідав читачам про першу стрічку із «соловецького» циклу, присвячену долі українського неокласика Миколи Зерова, в інтерв’ю з її сценаристом, доктором філологічних наук, професором Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка Ольгою НІКОЛЕНКО (див. статтю «Соловки: міні-модель СРСР», №78-79, 11 травня 2012 р.). Нині ж, після отримання відзнаки, ми зателефонували Ользі Миколаївні, щоб привітати її з перемогою і поцікавитися подальшими творчими планами.

— Ця висока премія важлива для нашого авторського колективу, по-перше, тим, що вона реабілітує історичну пам’ять про загиблих українців. По-друге, такі відзнаки сприяють утвердженню свободи в суспільстві, — говорить Ольга Ніколенко. — Головне, що ми хотіли досягти фільмом про Миколу Зерова, — щоб молоде покоління несло відчуття свободи, без якої немає кожного з нас. Наша знімальна група вирішила, що незалежно від обсягів фінансування продовжуватимемо роботу над циклом «Соловецькі в’язні з України». Ми абсолютно переконані, що такі фільми потрібні суспільству, і боротимемося за це, шукатимемо необхідні кошти. Далі маємо намір зняти стрічку про наших геніїв Миколу Куліша, Леся Курбаса та інших, часом маловідомих, діячів. Наприклад, про критика Ананія Лебедя, котрий був випускником царської школи прапорщиків, білим офіцером, а потім став на проукраїнські позиції й загинув за це в таборах. На Соловках і в урочищі Сандармох лежить багато людей, попіл яких стукає в наші серця, і про них потрібно розповідати.