«Оптимізм у поєднанні з інтелектом обов’язково подолають зло»

Людмила СЕМИКІНА, український живописець і майстер декоративного мистецтва, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка:

1. Упродовж цього року я вся була в чеканні й спостеріганні за виборами. Це було випробування людей на зрілість, совість, на розуміння і на пробудження. І хоч різною мірою, але всі ці речі були. Я дуже рада, що почула голос політичної зрілості, свідомості й конкретних дій протесту.

2. Хоч трохи, але змінилися. Люди усвідомили, що аполітичність — це теж мінусова реакція на всі події.

3. Щодо людини року, то я б говорила про те, що пробудилося у «Свободі». Можливо, це незначний масштаб, але те, що Тягнибок і його команда обстояли право бути почутими, дуже важливо. Це хоч і невелика, але перемога. Дуже боюся, щоб вони не зробили якихось банальних кроків, щоб хуторянство не прив’язалося до них. Але для мене людьми 2012 року є Олег Тягнибок та Андрій Іллєнко.

4. Я працюю над багатьма темами в живописі: це і Сковорода, і Стус, й Алла Горська, і Зарецький, Брайчевський і Київська Русь. Відповідно до тем добираю собі літературу. Книжки читаю уривками, відшуковуючи інформацію, яка мені потрібна для творчості. Так я натрапила на цікаву книжку Коцюка Віталія «Дорога пам’яті», не раз перечитую і всім раджу «Ментальність орди» Євгена Гуцала. Наразі купила останню книжку Юрія Щербака, він для мене — авторитет. Оскільки працюю над Стусом, то переглядаю його «Вибрані твори». А влітку прочитала дослідження мистецтвознавця Надії Нікітенко «От Царьграда до Киева. Анна Порфирородная. Мудрый или Окаянный?» Сьогодні на столі лежить книжка Дмитра Гойченка «Червоний апокаліпсис: крізь розкуркулення і Голодомор», вона дуже близька мені, адже там розповідається про Одесу, а я — одеситка, і під час війни, Голодомору була свідком тих подій, хоч і маленькою дитиною, але випробувала цю стихію зла.

5. Бажаю всім побувати в Музеї шістдесятництва, що в Києві, адже ця тема не може оминути людей із громадським світоглядом.

6. Я думаю тільки про хороше, і ця енергетика долає всякий сум і розпач. Багато приводів для оптимізму знаходжу на телебаченні, зокрема у програмах каналу ТВі. Цей мовник гуртує людей, які мислять активно. Окремо хотіла б відзначити програму Віталія Портникова — там щоразу прекрасне зібрання людей. Я прислухаюся до кожного слова, яке спрямоване на перемогу, на свободу, на інтелект. Вважаю, що оптимізм у поєднанні з інтелектом обов’язково подолають зло. Я дуже шаную те хороше, що з’явилося останніми роками. До речі, у 1960-х таких людей, як Дзюба чи Світличний, було дуже мало — їх на пальцях можна було перелічити, а тепер такий каскад розумних і мислячих, що я навіть дивуюся, як вони не можуть подолати зло, яке так розрослося. Додає оптимізму також те, що підростає молоде покоління, готове слухати представників інтелектуальних середовищ. Такими людьми я тішуся.