Остання ніч отця Iллі

«Добро братії бути вкупі», проте ієромонах Ілля Божою волею служив на звичайній сільській парафії у селі Білосток, що під Луцьком. Жив у невеликій хатині на церковному подвір’ї. У ній, у вівторок вранці, його тіло з... сокирою у голові виявив священик із сусіднього Садова, котрий з покійним уже отцем Іллею мав у вівторок їхати разом до Луцька.

Сказати, що Білосток і навколишні села шоковані — не сказати нічого. Люди у сільраді й школі, з якими невдовзі після того, як став відомим страшний злочин, поспілкувалася, ледве стримували сльози. Отець Ілля служив у древньому Свято-Михайлівському храмі менше трьох років, та його любили і старі, й малі.

— Заметіль, морози, дощі... А люди йшли на службу до отця Іллі навіть із Воютина й Гаті! — пригадувала рік тому церковна хористка Ганна Франчук.

Ієромонах Ілля родом з сусіднього Садова, і з садівської греблі було видно хрести величного білостоцького храму. У церкві його майбутній настоятель почав прислуговувати 11-річною дитиною. Йому це подобалося, і рідні підтримували. Пам’ятаю, розказував, як вже при закінченні школи вагався: постригтися у монахи чи служити Богу, як просить мама, священиком?

— Я був у Милецькому монастирі, коли в обитель приїхав старець отець Олексій. У свій час він був у Мильцях ченцем, згодом став особистим духівником знаменитого офтальмолога Філатова, передбачив і свою смерть, і те, що після неї останки його будуть покоїтися в Мильцях і допомагати людям. До старця завжди було багато людей. Я переждав потік і запитав про своє: «Батюшко, ким мені бути? Монахом чи священиком?..» «Будеш і монахом, будеш і священиком. Іди й молись!» — сказав старець.

З отцем Іллею ми познайомилися трохи більше року тому за сумних обставин: у найтемнішу ніч року з Білостоцького храму невідомі й досі зловмисники викрали унікальне Євангеліє і чудотворну ікону Богородиці, яку знавці відносять до XIV століття (про це «День»писав 23 січня 2007 року). Білостоцька Богоматір століттями рятувала село від епідемій, градобою, буревіїв, зцілювала від хвороб.

Ще тієї ночі отець Ілля міг загинути. Ми сиділи у невеличкій затишній кімнатці у маленькій церковній хатині, й він розказував:

— Ніч була просто немилосердною: ні місяця, ні зір, сіялася густа мжичка, завивав вітер. Як завжди, довго не спав. Молився, читав... Вимкнув світло близько першої години ночі. Прокинувся, бо щось бахнуло. Як потім зрозумів, це грабіжники, перепилявши міцні грати, видавили віконце у храмі, і воно упало з висоти... Я увімкнув світло, і відразу по садівській дорозі, що внизу біля храмової гори, почала туди-сюди їздити легкова машина. То вниз, то вгору. Подумав: молодь гуляє. А можливо, так відвертали мою увагу, бо невдовзі настала повна тиша... І я заснув, наче провалився.

Монаший постриг отець Ілля (у миру Ігор Хамаза) прийняв у 19 років. Ще тоді, після закінчення духовної семінарії, просився у владики на парафію в Білосток. Не давали спокою давно похилені на Свято-Михайлівському храмі древні хрести. Хотів відновити тут і монашу обитель. Адже монастир в Білостоці існував ще в XVII столітті. А владика у числі першої братії відправив у Старочарторийський монастир, який тоді стояв у руїнах... Це тепер гарно дивитися на відновлені корпуси і храми монастиря. А як важко, розказував отець Ілля, було його відновлювати. Признавався, що не раз мав і душевні терзання, тоді виходив на трасу, автостопом добирався у Києво-Печерську лавру, де покояться мощі Іллі Муромця, і молився, молився... Повертався у Чарторийськ просвітлений. Мало хто знає, що отець Ілля мав важку хворобу, що вже збирався виїжджати у Чехію, де жила його мама: тамтешні лікарі змогли трохи зарадити його хворобі. Але за Божою волею став намісником у древньому Білостоцькому храмі. Купався у джерелах, які витікають з-під храмової гори, вранці споживав проскурку й цілющу білостоцьку водичку. З Божою поміччю, розказував, почувається непогано.

— Головне, що ніхто у селі не може висунути ніякої версії того, що сталося! Добрячий же був чоловік, порядний, — роздумували білостоцький сільський голова Віталій Франчук і директор місцевої школи Валерій Дмитрук.

Рік тому, у січні, отець Ілля з гордістю показував мені древній білостоцький храм. Півтораметрові мури пережили набіги татар, світові війни, «чуму XX століття» — комуністів й енкаведистів. Останні вивезли з Волині й України кількасотлітні архіви церков і монастирів Білостока, який у свій час був духовним центром не лише Волині, а й навколишніх земель. Древній Свято-Михайлівський храм стоїть на горі, яку споконвіку називають горою Сінай. Позаминулої осені відзначили його 370-ліття. У монастирі в Білостоці творив видатний іконописець Іов Кондзелевич, якого ще називають українським Рафаелем. Найцінніше його творіння — білостоцький іконостас — нині в музеї у Львові. Ікони забрали у Луцьк, у Київ, у Санкт-Петербург... Наче вже й не було що особливо брати у храмі, а в хаті в отця Іллі — тим більше.

То за що віддав він своє молоде життя (у березні мало бути 30)? Кому і чому відкрив двері хати?.. Чи дізнаємося ми це колись?